Валерій Бойченко (Миколаївщина)

Лірик, філософ, громадський діяч –  Валерій Бойченко

(До 75-річного ювілею поета-лірика, публіциста)

Бойченко Валерій Петрович народився 3 травня 1941 року в смт Снігурівка на Миколаївщині. Після закінчення середньої школи в місті Херсоні працював слюсарем на суднобудівному та комбайновому заводах.

У 1965 році він закінчив факультет іноземних мов Львівського університету імені І.Франка. Потім працював викладачем англійської мови в школі-інтернаті міста Душанбе, Херсонському морехідному училищі, Херсонському технологічному інституті, Миколаївському педагогічному інституті.

З 1976 р. - член Спілки письменників. З 1986 р. по 1991 р. - відповідальний секретар Миколаївської організації Спілки письменників України, керував літературним об`єднанням "Стапель".

Веде активну громадську діяльність, його перу належать багато публіцистичних статей з історії та культури рідного краю. В.П.Бойченко - почесний член Всеукраїнського товариства "Просвіта", голова редколегії просвітницької газети "Аркасівська вулиця".

З 1989 р. по 1998 р. був першим головою, потім співголовою Миколаївської крайової організації Всеукраїнського товариства "Просвіта", у 2000 р. був обраний головою Миколаївської міської організації цього товариства. Член товариства "Меморіал", а також член Києво-Могилянського братства. У 1988-1989 рр. очолював Миколаївську екологічну організацію "Зелений світ", а також Миколаївське міське товариство української мови. Учасник всеукраїнських конференцій багатьох організацій. Делегат Всесвітнього Конгресу українців. Член правління Миколаївської організації Українського фонду культури.

Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Павла Тичини (2003), премії ім. М.Аркаса 1997 р. У 2008 році присуджено Всеукраїнську літературну премію ім. Олександра Олеся за поетичну збірку «Книга Леля».

Як поет він дебютував в журналі "Дніпро" у вересневому номері 1970 року. Першу збірку поезій, яка називалася "Іскра", видав у 1972 році. Далі були "Сонячні кола" (1975), "Поліття" (1977), "Багряні колони" (1978), "Широти" (1981), "Світлі ріки" (1984), "Доброта" (1987), "Птахи над полум`ям" (1989), "Правий берег" (1991), збірка віршів для дітей "Який широкий світ!" (1989).

В.Бойченко займається і перекладацькою діяльністю. Він переклав дві збірки англійської та американської поезії для дітей: "У мене курочка була" (1973), та "Зроду ще такого я не бачив!" (1975). У його перекладі вийшли також повість американського письменника В.Джеймса "Димок" та роман англійського письменника Р.-Л.Стівенсона "Корабельна катастрофа". В його інтерпретації український читач може познайомитись із довершеною високохудожньою поезією сучасного американського поета Роберта Фроста.

Валерій Петрович за природою свого таланту - лірик, однак тяжіє до філософського осмислення дійсності. Тематичні обрії поезії В.Бойченка досить широкі. До кожної збірки поета входять зразки громадянської, філософської, інтимної лірики тощо.

Помер 25 березня 2011 р.

  

  

 

Шумлять солодкі трави Батьківщини,

І вишум вишні стелиться до ніг,

 І прогріває води тепла днина,

І пахне сонях – дивен оберіг.

А я немов забув усі слова.

Лише горить од щастя голова…

Лише цвіте в самому серці щось –

Воно із чебрецем переплелось

І незглибимим небом журавлиним.

До сонця повертається вікно,

Сміється річки синє полотно,

Шумлять солодкі трави Батьківщини.    ( «Рідне» )

***

Любов – неначе вулик золотий:

До нього ми з тобою, наче бджоли,

Приносимо по краплі мед густий,

Облітуючи пагорби та доли.

Буває всяк на нелегких шляхах.

Нам без кінця – польоти і польоти,

Й лиш нам відомо, що медові соти –

Немов червоне й чорне в рушниках.

Брунатний взяток нам солодкий тим,

Що спільний він і в сонячній завії,

І тужної години безнадії:

Коли удвох, не гірке навіть дим.

Ген за рікою квітка розцвіла.

Знов летимо: крилечко до крила.

*   *   *

                 Миколі Вінграновському

Чом так холодно, весно моя?

Вітер в шибу – мов пес бездомний.

Небо – в хмарах, густих кураях,

Берег дальній – майже фантомний.

Рідна весно, нам треба жить.

Ти холодна – й за це спасибі.

Кущ при березі б’ється-тремтить,

Як на камені спіймана риба.

Ти не раз зігрівала мене,

Весно буйна, весно вогненна,

Це ж звідтоді – серце бучне,

Це ж звідтоді серце – пісенне,

Не питаю, чому холоди –

Ходять біди незримо, безшумно.

Час настав – край води та біди,

Віддавати, що брали бездумно.

Рідна весно, природо моя,

Тобі холодно стало зі мною.

Як болюче мені докоря

Куш калиновий під вербою.

                * * *

            Заповiдь

Не убий бездомної зозулі.

Не стопчи барвінку на межі.

Оленятко вбережи від кулі.

Річечку від смерті вбережи.

Не убий чуттів своїх глибинних –

Суму щастя й радості журби.

Зрослої у віковім борінні,

Власної душі не погуби.

Пр. бібліотекар ЦБ Л.М. Даниленко