Ювіляри грудня 2016 року

ЮВІЛЯРИ   ГРУДНЯ

Крушельницька Марія

8 грудня 2016 року - 140 років від дня народження                                                 М.С. Крушельницької (Слободи)  (1876-1935),                                  української актриси і письменниці

Крушельницька Марія Степанівна (псевдонім і криптонім.: Слободівна, Слободівна Марія, Марія Степанівна, Слобода-Крушельницька, М. С., М.)

Народилася 08. 12. 1876 р. в с. Ульгівці, Рава-Руського пов., Галичина, нині Люблін. воєводства, Польща. Померла – 28. 08. 1935, Харків) – актриса, письменниця, публіцистка. Дружина Антона, мати Володимири, Івана, Богдана і Тараса, бабуся Лариси та Марії, прабабуся Тетяни Крушельницьких.

Народилася в сім’ї австрійського урядовця – брата А. Вахнянина. Закінчила Львівську українську гімназію (1893). Відтоді – одна з провідних драматичних актрис Театру т-ва «Руська бесіда» у Львові, з яким гастролювала в Україні та Польщі. Виконувала головні ролі в п’єсах І. Франка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, І. Крашевського, Л. Толстого, Г. Зудермана та ін. 1901 року зіграла востаннє у драмі «Влада темряви» Л. Толстого. Залишивши сцену, почала писати нариси, новели, драми, статті (переважно на тему жіночої долі, рівноправності жінок і чоловіків, призначення мистецтва), сповнені глибокого соціального змісту. 1915–25 мешкала у Відні, де допомагала чоловікові у підборі матеріалів, редагуванні журналів, підручників, художньої літератури для українських шкіл та гімназій. Згодом переїхала до Рогатина (нині Івано-Франківської обл.), 1928 – до Львова, де продовжила публікувати нариси і статті в журналах «Нова хата», «Нові шляхи»; 1933–34 – редактор журналу «Критика». Друкувалася у газетах «Буковина» (Чернівці), «Діло», ж. «ЛНВ» (обидва – Львів), публіцистичні статті про фахову освіту жіноцтва в альманасі «Жіноча доля» (Коломия, 1927).

Авторка п’єси на 3 дії «Мачуха» (1899, не опублікована), циклу оповідань «Штука», «Прощання», «Хвилі туги», «Поезії її молодих літ» та ін. у зб. «І хто ж вона була?» (Чц., 1901); новел «Мати», «Скарб Оксани», п’єси «Вона» (усі – Коломия, 1911). Писала поезії в прозі – «На дні душі» («Нові шляхи», 1929, ч. 2), «Крик тиші», «Моє квіття», «Золото осені» (усі – 1929), «Чар музики» («Нова хата», 1935). На запрошення українського радянського уряду 1934 разом із сім’єю виїхала до Харкова. Після розстрілу синів, арештів чоловіка і ще 3-х дітей самотня померла у лікарні.

Додаткові джерела:

Крушельницька. Мати Марія [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://espreso.tv/article/2014/12/08/krushelnycka_maty_mariya . - Назва з екрану

Микола Карпович Садовський

13 грудня - 160 років від дня народження

 М.К. Садовського (М.К. Тобілевич) (1856-1933),

українського актора і режисера одного з засновників українського професійного театру

Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) народився 1 (13) грудня 1856 у селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині.

Його батько Карпо Адамович Тобілевич викупив із кріпацтва його майбутню матір Садовську Євдокію Зіновіївну.

Він навчався в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни прямо з училища іде на фронт добровольцем, бере участь практично у всіх найбільших битвах. Був нагороджений Георгієвським хрестом, представлений до офіцерського чину.

Повернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням – театром. У 1881 році Садовський виходить на професійну сцену, працює спочатку в трупі М. Л. Кропивницького, потім у трупі М.Старицького.

1888 року організував власну трупу. У 1888 році Микола Садовський спільно з М. К. Заньковецькою очолив власну трупу. Згодом, в 1898 році ця трупа злилася з трупою Саксаганського, а в 1900 році з трупою Кропивницького.

У 1905 р. Садовський очолював театр “Руської Бесіди” у Львові. Повернувшись до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві. Артисти київського міського театру у січні 1919 майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця-Подільського.

У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів – в червні 1919 його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 – очолював театр “Просвіти” в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі “Вітер з порогів” (1929 р.); залишив спогади “Мої театральні згадки”, опубліковані посмертно (1956 р.).

Помер 7 лютого 1933 у Києві.

Додаткові джерела:

Микола Садовський – легенда закарпатського театру  [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://grazhda.uz.ua/2016/06/mikola-sadovskiy-legenda-zakarpatskogo-teatru/. - Назва з екрану

Коцюбинська Михайлина

                    18 грудня 2016 року - 85 років від дня народження                                             М.Х. Коцюбинської (1931), українського літературознавця

Михайлина Хомівна Коцюбинська, одна із моральних авторитетів та інтелектуальних символів шістдесятництва.

1948 рік: Михайлина Коцюбинська з батьками - Хомою Михайловичем і Катериною Яківною. Фото з домашнього архiву

Михайлина Коцюбинська (1931–2011) – відомий історик літератури, критик та перекладачка, активна учасниця руху шістдесятників, популяризатор поезії Василя Стуса. Племінниця письменника Михайла Коцюбинського.

Своїми духовними наставниками вважала, особливо, літератора й відомого перекладача Григорія Кочура – у сфері культурно-естетичній – та письменника Бориса Антоненка-Давидовича – в політичній. Великий вплив на неї мали Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об’єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги. Мандрувала по Вкраїні з Григорієм Логвином. В Інституті познайомилася з аспірантом Василем Стусом. Хоча й не жила політичними гаслами і не вважала себе дисиденткою, та брала активну участь у виготовленні та поширенні літератури самвидаву. Зокрема, передруковувала працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Автор книг «Зафіксоване і нетлінне: Роздуми про епістолярну творчість» (2001), «Мої обрії» у 2-х томах (2005), «Книга Споминів» (2007), «Історія, оркестрована на людські голоси» (2008), «Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість» (2009) і численних передмов і рецензій. Почесний доктор філології Києво-Могилянської Академії. Лауреат Шевченківської премії, премій імені Василя Стуса, Олени Теліги, Михайла Коцюбинського. До Дня Незалежності 2006 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Додаткові джерела:

Коцюбинська Михайлина  [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://duh-i-litera.com/kotsyubynska-myhajlyna/#more-7247. - Назва з екрану

Небога від Бога [Електронний ресурс] : Коцюбинська Михайлина / Олесь Обертас. Українська правда. Історична правда . – Режим доступу:  http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/11/12766/. - Назва з екрану