ВІЙНА І МІФ: нова книга

ВІЙНА МІФАМ

На полицях бібліотеки нова книга з історії Другої світової війни: Війна і міф. Невідома Друга світова/ за аг. Ред.. О.Зінченка, В. В’ятовича, М. Майоорова. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. – 272 с.:іл..

Після сімдесяти років з часу завершення Другої світової війни ці буремні події продовжують хвилювати суспільство.  Хоча темі присвячено вже безліч наукових і популярних досліджень, ще далеко до часу, коли будуть остаточно розставлені всі крапки над «і». Популярне видання, автори якого спробували принаймні частково дати раду зі знайомими всім  міфами про цей глобальний конфлікт. Особлива увага приділена українським сюжетам. Книга адресована тим, хто хоче знати правду, якою б вона не була. Це видання - спільний проект Центру досліджень визвольного руху з Українським інститутом національної пам'яті, Електронним архівом визвольного руху, Історичною правдою, просвітницьким проектом "LIKBEZ. Історичний фронт" та видавництвом "Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля".

 

Алексієвич Світлані - 70

70 РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ БІЛОРУСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ СВІТЛАНИ АЛЕКСІЄВИЧ

31 травня виповнюється 70 років від дня народження Алексієвич С. О. (1948), білоруської письменниці, публіциста; лауреата Нобелівської премії з літератури за 2015 рік

Світлана Олександрівна Алексіє́вич — радянська та білоруська російськомовна письменниця та публіцистка. Народилася 31 травня 1948 р., в м. Станіслав, нині Івано-Франківськ в сім'ї сільських вчителів. Батько — білорус, мати — українка. Дитинство провела в українському селі, у Вінницькій області. Далі сім'я переїхала до Білорусії. Лауреатка багатьох міжнародних літературних премій. Лауреатка Нобелівської премії з літератури за 2015 рік. Німецьке видання «Німецька Хвиля» назвало її «блискучою майстеркою художньо-документальної прози». Свої твори пише російською мовою. Книги Світлани Алексієвич видавались в Росії, Україні, США, Німеччині, Великій Британії, Японії, Швеції, Франції, Китаї, В'єтнамі, Болгарії, Індії та інших країнах. Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс. Вистави за її книгами ставили у Франції, Німеччині, Болгарії.

Твори Світлани Алексієвич: «У війни не жіноче обличчя», «Цинкові хлопчики», «Чорнобиль: хроніка майбутнього», «Чорнобильска молитва: хроніка майбутнього», «Зачаровані смертю», «Час second-hand», «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» («Червона людина. Голоси утопії»). Для написання «Цинкових хлопчиків» Світлана Алексієвич особисто відвідала Афганістан, зустрічалася з колишніми учасниками бойових дій та з матерями загиблих воїнів

У Доманівській центральній бібліотеці підготовлено перегляд літератури «Світлана Алексієвич - лауреат Нобелівської премії з літератури»

Підготувала Л.М. Даниленко

Вадим ПЕУНОВ - 95

АВТОР ГОСТРОСЮЖЕТНИХ РОМАНІВ - ВАДИМ ПЕУНОВ

29 травня - 95 років від дня народження Пеунова В. К. (1923), українського прозаїка

Народився в Астрахані. Учасник німецько-радянської війни, звільнений з лав армії після 6,5 років солдатчини, закінчив 15-ту львівську середню школу. Закінчив у 1954 році Львівський університет за спеціальністю — редактор художньої та політичної літератури. Автор сорока оригінальних книжок.

В 1955 році вийшла перша пригодницька повість В. Пеунова «Остання справа Коршуна» (Последнее дело Коршуна), яка відразу здобула прихильність читачів, була переведена на декілька мов. Друга повість «На захист Кручініна» (В защиту Кручинина). Розповідається про боротьбу органів держбезпеки в післявоєнної України з небезпечною бандою шпигунів, колишніх есесівців. Перу письменника  також належать романи: «Друзі та вороги», «Любов та ненависть», «Про виконання доповісти», «Вагомі аргументи» (Веские доводы)  та ін.

Жив у Донецьку. Він став вимушеним переселенцем,  живе з дружиною у Сєверодонецьку. Але творчості не полишив.  «Шукай добро в серці своєму», — така назва в однієї з майже 80 книжок, які написав. І можна стверджувати, що це девіз Вадима Костянтиновича. Член Національної спілки письменників України.

З останніх творів: «Істина у трьох вимірах» (1998), роман-факт «Помста знехтуваних богів» (2000), «Танок страху», «Війна очима солдата»

 

Доманівська центральна бібліотека презентує нові видання В. Пеунова «Помста знехтуваних богів», «Танок страху», «Війна очима солдата»та ін.

Підготувала Л.М. Даниленко

ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ

ОСТАННІЙ ГЕТЬМАН УКРАЇНИ - ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ

15 травня 2018 року виповнюється 145 років від дня народження гетьмана Української Держави. До цієї ювілейної дати в Доманівській центральній районній бібліотеці підготовлено сторінку історичного календаря «Павло Скоропадський – останній гетьман України», історичну довідку «Гетьманат П. Скоропадського. Українська держава під владою П.Скоропадського», інформаційний буклет «Легендарна особистість - Павло Петрович Скоропадський» та перегляд літератури.

Український громадський, політичний і військовий діяч Павло Петрович Скоропадський 29 квітня 1918 року у Києві був проголошений гетьманом України на Всеукраїнському з’їзді хліборобів та протягом семи з половиною місяців стояв на чолі Української  Держави.

Гетьманська держава здобула широке визнання в світі. Дипломатичні відносини з нею встановили Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Данія, Персія, Норвегія, Швеція, Італія, Швейцарія, Ватикан, а згодом дефакто 30 держав.

Нова влада багато зробила для поступу науки, освіти, культури. Універсалом його Ясновельможності було створено Українську Академію наук, першим її президентом став В. І. Вернадський. Було також засновано два державні українські університети – в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій, Національний архів, Національну бібліотеку тощо.

Народився Павло Скоропадський 15 травня 1873 р. у німецькому курортному містечку Вісбаден. Дитячі роки пройшли в сімейному маєтку Тростянець у Полтавській губернії (нині - Чернігівщина). Після закінчення Пажеського корпусу у Петербурзі отримав звання корнета, став офіцером Кавалергардського полку, де виконував обов’язки командира ескадрону. Деякий час Скоропадський навчався в Сорбонні.
Кар’єра П. Скоропадського була стрімкою і блискучою. «Його мила від природи вдача була доброю для нього зброєю, що помагала йому виходити щасливо з тяжких у ті часи ситуацій», - згадував один із фронтових соратників Павла Петровича.

Після вступу військ Директорії до Києва Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.

Помер Павло Скоропадський у квітні 1945 року у Баварії, похований у м. Меттен (Баварія).

Після смерті гетьмана дружина Олександра Скоропадська взяла на себе керівництво рухом. Гетьманич Данило очолив верховний провід Союзу гетьманців-державників у 1948 році. Після його загадкової смерті у 1957-му керманичем організації стала Марія Скоропадська. 1959-го, коли не стало і її, керівництво рухом перебрала гетьманівна Єлизавета, яка теж була його провідником до кінця життя, до 1976 року. Відтоді обов’язки старшого в роду Скоропадських перейшли до наймолодшої доньки Олени. Її зусилля спрямовані передусім на поширення інформації про життя й діяльність батька – гетьмана Павла Скоропадського та сприяння науковим дослідженням з історії їхнього роду.
Джерело: Реєнт О. Павло Скоропадський К., 2008; інтернет-джерела

ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ П. СКОРОПАДСЬКОГО НА СТОРІНКАХ КНИГ:

Реєнт, Олександр. Павло Скоропадський [Текст]/ Реєнт, Олександр. - К.: Альтернативи, 2003. - 304 с.

Реєнт, Олександр Петрович. Усі гетьмани України [Текст]: Легенди. Міфи. Біографії / Реєнт, Олександр Петрович, Коляда, Ігор Анатолійович; Слово до читача від авторів. - Харків : Фоліо, 2008. - 415 с.

Савченко Віктор Павло Скоропадський [Текст]. - Харків: Фоліо, 2008. – 380 с. – (Історичне досьє)

Савченко Віктор Павло Скоропадський [Текст].  – Харків: Фоліо, 2013. – 128 с. – (“Знаменитi українцi») 

Нова книжка відомого історика В. Савченка присвячена Павлу Скоропадському, останньому гетьману України, діяльність якого пов'язана з бурхливими подіями епохи Громадянської війни. Кавалергард і генерал, найбагатший поміщик, плоть від плоті вищого світу Петербурга, що успішно робив кар'єру й особисто знав імператора, він волею долі стає диктатором України. Оцінювати гетьмана Скоропадського можна і як «лиходія», і як «праведника», але саме своєю неоднозначністю він і цікавий. Лев Троцький називав його українським Бонапартом, генерал Денікін - другим Мазепою. Ким же він був насправді? Відповідь на це запитання допоможе знайти книжка, при написанні якої автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій

Яневський Д. Б. Проект «Україна». Грушевський. Скоропадський. [Текст].– Харків: Прапор, 2012. – 921с.

    

 

Павло Скоропадський. Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918. – К..: Наш Формат, 2016. -  454 с.

Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави. Епоха перемін, яку самовбивчо наближали революціонери всіх мастей, перетворилася на апокаліпсис, війну всіх проти всіх, але Скоропадському стало духу взяти на себе невдячну ношу державного будівництва. Спроба закінчилася цілковитим і очікуваним провалом, але окремі починання гетьмана дотривали до наших днів: саме йому Україна завдячує, наприклад, Академією наук. У цих пронизливих спогадах постають буремні роки революції і громадянської війни та особиста драма Скоропадського, який за влучними словами Вячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом. Але, на жаль, було вже пізно: Україну охопив червоний морок з півночі. 

************

Молодша дочка П. Скоропадського Олена Отто-Скоропадська

(1919-2014)

Підготувала Л. Даниленко

МАТИ - БЕРЕГИГЯ РОДУ І НАРОДУ

У другу неділю травня українці традиційно відзначають День матері. У 2018 році свято припало на 13 травня.                  

День матері відзначається у другу неділю травня в більшості країн Європи, в Канаді, Китаї і Японії. У 2000 року до списку цих країн приєдналася й Україна. Ще до Другої світової війни його відзначала українська діаспора в Канаді, а також на Галичині. Свято було засновано в одному зі штатів США в 1910 році. Її ініціатором була молода американка Анна Джервіс, яка рано втратила матір. Протягом трьох років вона зверталася в безліч державних установ, політикам і чиновникам, поки, нарешті, не була почута.

У США і Австралії існує традиція носити в цей день на одязі квітку гвоздики. Причому колір має значення, так кольорова гвоздика говорить про те, що мати людину жива, а білі квіти приколюють до одягу в пам'ять про минулих матерів.

Але, незважаючи на відмінності в культурах і традиціях, у всіх країнах світу в День матері прийнято дякувати мам, радувати їм подарунки та увагу.

Образ матері в культурі українського народу є найбільш яскравим і поетичним. Він відображений у народній творчості, молитвах, піснях, віршах, прозових творах тощо. В образі матері втілено ідеал жінки як уособлення найвищих моральних цінностей: доброти, самовідданості, любові, працьовитості, милосердя, турботливості, ніжності тощо. Жінка, як символ самого Життя, була об’єктом поклоніння в українців ще з часів Трипільської культури. Ставлення до матері формувалося через побутові традиції (звертання на “Ви”, вшанування породіллі, підкорення дітей слову і волі матері, дотримання впродовж всього життя обов’язків по відношенню до матері тощо). Образ Матері-жінки нерозривно пов’язаний з берегинею – заступницею роду, бо головною функцією сім’ї є народження дітей і їх виховання, передавання наступним поколінням культури, традицій, мови, досвіду попередніх поколінь.  Її образ – розсудливої, доброї і водночас суворої господині – яскраво змальований у класичній літературі. Тема матері – одна з наскрізних у творчій спадщині українських поетів та письменників, які присвячують свої твори материнській любові й відданості, материнській печалі й величчі.

До світлого материнського образу звертаються у своїх творах Тарас Шевченко, Іван Франко, Василь Симоненко, Андрій Малишко, Борис Олійник та багато-багато інших.

ПРОПОНУЄМО ПОЗНАЙОМИТИСЬ ІЗ КНИГОЮ-ЗБІРКОЮ ПРО МАТІР:

Книга про матір [Текст] : українські поети XIX-XXI ст./Передм. О.О. Омельченка;  Упорядн.  В.Л. Чуйко. – К.: Криниця, 2003.- 319 с.

У цій унікальній за змістом антології вперше тематично підібрані та об’єднані поетичні твори 232-х українських поетів, що присвячені українській матері, яка на важких роздоріжжях історії самовіддано бореться за добро і світло в житті своїх дітей, за продовження роду, а значить за збереження і відродження української нації.

Дорогоцінна своїм духовним наповненням, Книга про Матір була прихильно зустрінута багатонаціональною громадськістю України, викликала велике зацікавлення в широких читацьких колах. Вона слугує консолідації нашого суспільства довколо святого поняття Мати на засадах добротворення, любові і демократично-гуманістичних основах Буття людини.

Прищеплювати високі почуття любові до Вітчизни, до рідної землі, до матері як наставниці душі і хранительки Життя саме цій меті служить Книга про Матір.

Вірші із книги:

МУРАТОВ ІГОР

МАТИ Й СОНЦЕ

Хтось та має встати першим.

В небі перше встало сонце,

На землі ж найперша — мати.

Сонце небо відкриває,

Відчиняє мати вікна —

Вдвох тепло і світло творять.

Сонце йде понад землею,

По землі проходить мати,

Руки й промені ласкаві

Для добра господарюють.

Сонце гріє нас безмовно,

І без слів кохає мати,

І не відають утоми

Два наставники взірцеві,

Два мовчазні —

Мати й Сонце.

ВІРА КИТАЙГОРОДСЬКА

Ся пряжа точиться як мед,

Тонка і сива – вереснева.

Се мамин сад. Його портрет –

Невідлітаючі дерева.

Там тихо точиться життя,

Як мед терпкий з кленових чашок.

Там підночовує сльота

У білих головах ромашок.

Се наш приют. І наш причал,

І наш вертеп. І наші гони.

Світ довго плакав і кричав –

Шукав там рейки і вагони.

Та правда лиш у сім саду,

У сім єдинім Назареті,

Де мамин образ у роду

На нескінченному портреті.

****

Пісня "Рідна мати моя" у виконанні Дмитра Гнатюка:

https://www.youtube.com/watch?v=fp4T_vGREYg

Пісня про матір: https://www.youtube.com/watch?v=DDUypniFjig

Раїса Кириченко - Дорога до матері

https://www.youtube.com/watch?v=pZmDuTvZrME

Назарій Яремчук - Чуєш, мамо

https://www.youtube.com/watch?v=uE0v9D9teNo

 Міла Нітіч «Пісня про матір»

https://www.youtube.com/watch?v=hhGqU-UohXE

«Пісня про маму» Ніна Матвієнко

https://www.youtube.com/watch?v=vT7vhWoNpvU