середа, 26 вересня 2018 р.

Пам'яті Олександра Сизоненка

МЕЛОДІЯ РІДНОГО КРАЮ  У ТВОРЧОСТІ     
ОЛЕКСАНДРА СИЗОНЕНКА
(1923-2018)
 

 
20 вересня 2018 року О. Сизоненку виповнилося б 95,
а 13 вересня – він пішов у вічність
У ВЕРЕСНІ УКРАЇНА ВШАНОВУЄ ПАМ'ЯТЬ ПРОЗАЇКА, ПУБЛІЦИСТА, ЕСЕЇСТА, КІНОСЦЕНАРИСТА СИЗОНЕНКА ОЛЕКСАНДРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА.
ВЕТЕРАН ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ, УЧАСНИК ШТУРМУ БЕРЛІНА. АВТОР ЧИСЛЕННИХ ОПОВІДАНЬ, ПОВІСТЕЙ; РОМАНІВ «КОРАБЕЛИ», «БУЛА ОСІНЬ», «МЕТА» НАГОРОДЖЕНИЙ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЮ ПРЕМІЄЮ
Народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області. Ветеран Другої світової війни, учасник штурму Берліна, автор численних оповідань, повістей, романів. Деякi з його творів безпосередньо пов’язані з рідним для нього корабельним краєм. Це збірка оповідань та нарисів: «Рідні вогні», «Де народжуються кораблі», романи «Корабели», «Валькірії не прилетять (Берлінські хроніки)» та ін.
О. Сизоненко нагороджений багатьма орденами та медалями, лауреат престижних літературних премій, зокрема таких, як: Шевченківська премія (1984) за роман-трилогію «Степ», «Була осінь», «Мета», премія імені І. С. Нечуя-Левицького, літературна премія імені Юрія Яновського та iн. Вiн написав сценарії до вiдомих кiнострiчок: “Білі хмари” (1968) та “Кайдашева сім’я” (1993).
Друкуватися почав з 1949 року – журнал “Вітчизна” надрукував оповідання “Весна”, а в 1951 році вийшла перша збірка оповідань “Рідні вогні”. 1962 року переїхав до Києва. Працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О.Довженка, пізніше був на творчій роботі.
Автор збірок оповідань “Рідні вогні”(1951), “Рідні краї” (1955), “Далекі гудки” (1957), “В батьківському краю” (1959); нарису “Де народжуються кораблі” (1959); книжок повістей та оповідань “Для чого живеш на світі” (1961), “Жду тебя на островах”(1963), “На Веселому Роздолі” (1956), “Зорі падають в серпні”(1957), “Пауль, Петер, Йоганн…” (1967) “Підняті обрії”(1971), “Хліб з рідного поля” (1978), “Сьомий пагорб” (1981); романів “Корабели”(1960), “Білі хмари” (1965), “Хто твій друг”(1972). У 1983 році вийшли “Вибрані твори” в 2-х томах, “Мить і вічність” (1986), “Далекий Бейкуш” (1990), “Не вбиваймо своїх пророків. Книга талантів” (2003).
Помер 13 вересня 2018 року. Похований письменник на Байковому кладовищі.

вівторок, 18 вересня 2018 р.

Книга, яку знищили


Доманівська центральна районна бібліотека ПРРЕЗЕНТУЄ КНИГУ:
Тетяна Яблонська.Іван Драч. Книга, яку знищили:
книга, яку видали в Києві через 50 років
 

Тетяна Яблонська. Іван Драч. Книга, яку знищили /вступ. стаття та вірші І. Драча; ідея видання: Г. Атаян, І. Драч, Н. Прибєгa [та ін.]. – К.: Мистецтво, 2017. – 56 с.
Альбом «Тетяна Яблонська» з передмовою Івана Драча вийшов до 100-річчя від дня народження видатної української художниці. Ця книга – художня реконструкція видання 1970 року з віршами Івана Драча, написаними до кожної конкретної картини, який був надрукований у 1969 році. З ідеологічних міркувань весь його наклад у 4000 примірників було знищено. Радянська влада не допускала відходу художниці від соціалістичного реалізму та заборонила пропагувати нові тенденції у творчості Тетяни Яблонської, відомої, перш за все, знаменитою картиною «Хліб» (1949).
Новий живописно-поетичний стиль майстрині, як і балади Івана Драча, просякнутий теплотою та лірикою у відображенні щастя й скорботи простої людини. Як згадував сам поет підписи картин були поетичними баладами: «Баладонька-загадонька» до картини «Віконце», «Балада про вузлики баби Корупчихи» до картини «Вісті від онуків»і таке інше — аж до фінальної «Балади роду»до картини «Життя». Цикл Тетяни Нилівни був чимось середнім між наївним малярством та фотографіями, що висять у кожному старому селянському покуті поруч з іконами. Картини вона писала у Звенигородському районі Черкаської області у 1965–1966 роках, коли повернулася «іншою людиною» з довгої поїздки на Закарпаття. Але друкувати нас зібралися тільки 1970 року. І саме яскраво виражені українські мотиви цього видання не сподобалися ідеологічній комісії. І весь тираж знищили! Дивом збереглися декілька його примірників.
 "В мого роду — сто доріг.
Сто доріг у мого роду.
Вичовганий старий поріг
Старій бабі в нагороду.
Сива стежка в сто доріг
Розлітається од хати.
Сто віків мій вік запріг
Сиву хату розхитати.
Сто скажених сивих бід
Та й сушило ж роду вроду,
Та не висхне зроду рід
Ні в погоду, ні в негоду,
Внучок тупцю тупотить,
Тупцю, внуцю, тупцю, хлопче,
Сто стежин у світ летить
Він — сто першеньку протопче…
Роде рідний! Не стлумить
Нашу жилову породу —
Сто вітрів в ногах лежить
Мого роду і народу..!"   (Іван Драч)
Цю поезію поет написав, надихнувшись цією картиною:

    Вплив картин Тетяни Яблонської з циклу «Життя» відчутний у багатьох творах поета. Прості за тематикою поезії Івана Драча філософські та психологічні. Їх образи майже не відрізняються від персонажів картин майстрині.
Перед глядачем і читачем постає саме людське життя… Від безтурботного дитинства до глибокої старості: мудрі сиві бабусі з вузлуватими руками, юні дівчата в очікуванні щастя, збагачені досвідом, матері з дітьми і - широко розплющені дитячі оченята...
«Я хочу бачити світ розплющеними очима
Я ще таке маленьке я вмію тільки бачити
Прагну траву зеленою бачити
Прагну маму веселою мамою бачити
Прагну сонце бачити в золотому капелюшку
Прагну небо бачити в синій хустині…»




Автопортрет. 1995
 Громадянська позиція Івана Драча завжди залишалася незмінною, «хоча смілива відвертість шістдесятих так і залишилась неповторною, бо хіба ж можна повторити себе навіть у найкращому…».
Злиття живопису та поезії в цій книзі особливо яскраве і гармонійне. Прекрасні балади Івана Драча, чудовий живопис Тетяни Яблонської…
Видання розраховане на всіх, хто цікавиться розвитком образотворчого мистецтва, поезії та книговидання України.


Диватись відео на http://www.1tv.com.ua/video/17785
Буктрейлер на книгу  https://www.youtube.com/watch?v=CW7k0RQKyzg  

Підготувала Л, Даниленко

ЕТНОГРАФІЯ ТА ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА


КНИГИ З НОВИХ НАДХОДЖЕНЬ
у Доманівській центральній районній бібліотеці

КНИГИ З УКРАЇНСКОЇ ЕТНОГРАФІЧНОЇ ТА ТРАДИЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ

Якщо пісня - душа народу, а танок - його характер, то народний одяг — це його зовнішність, приваблива і яскрава, вишукана і вибаглива. Традиції українського національного вбрання сягають глибин загальнонародної культури.
Інша книга знайомить читача з іграшками, створеними з тканин і ниток, з глини, дерева, трави, соломи і навіть з сиру. Українська народна іграшка є особливим, яскравим і самобутнім видом декоративно-прикладного мистецтва.


КОСМІНА О. УКРАЇНСЬКЕ НАРОДНЕ ВБРАННЯ. - Київ, 2017
Косміна О. Українське народне вбрання [Текст] = Ukrainian folk costume = Украинская народная одежда / Оксана Юліївна Косміна ; гол. ред. Віргініюс Строля ; відп. ред. Олена Кір’ятська. – Київ : Балтія Друк, 2017. – 62, [1] с. : кол. фот.
Видання знайомить читача з оригінальними зразками традиційного вбрання українців кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, що зберігаються в музеях Києва, Харкова, Львова, Чернігова, Вінниці, Запоріжжя, Переяслава-Хмельницького і приватних колекціях. Альбом містить інформацію про регіональні особливості українських строїв, змінює сталі стереотипи, демонструючи український національний одяг в усьому його багатстві та розмаїтті.
У виданні використані комплекси вбрання з музейних колекцій різних регіонів України. Книга ілюстрована картинами відомих художників у народних мотивах Костянтина Трутовського «Відпочинок у повітці» 187 та «Весільний викуп» 1881; Володимира Маковського «Дівич-вечір» 1882; Федора Кричевського «Наречена». 1910.
Це друге видання книги-альбому (2006, 2017). Книга на українській, російській та англійській мові.

ГЕРУС Л. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ІГРАШКА. - Київ, 2017
Герус Л. Українська народна іграшка [Текст] = Ukrainian folk toy / Людмила Мечиславівна Герус ; гол. ред. Віргініюс Строля ; відп. ред. Олена Кір'ятська. – [Б. м.] Балтія Друк, 2017. – 61, [2] с. : кол. фот.

Українська народна іграшка здатна зацікавити і дітей як безпосередніх учасників гри, і дорослих в якості потужного засобу виховання, а також як спогади про власне дитинство. Вона захоплює тематикою, довершеною простотою форми, конструктивною вигадливістю, лаконічним декором, емоційною налаштованістю. З іграшками, створеними з тканин і ниток, з глини, дерева, трави, соломи і навіть з сиру, з їх локальним розмаїттям знайомить  читача це видання, багато ілюстроване на основі експонатів Музею етнографії та художнього промислу при Інституті народознавства НАН України (м. Львів), Музею Михайла Грушевського (м. Київ), приватних збірок, авторських творів тощо.

Л.Даниленко


пʼятниця, 7 вересня 2018 р.

Софії Майданській - 70


ПОЕТ, ПРОЗАЇК, ДРАМАТУРГ, ПУБЛІЦИСТ, ПЕРЕКЛАДАЧ
 

7 вересня 2018року  виповнюється 70 років від дня народження сучасної української письменниці Майданської Софії Василівни
Народилася 7 вересня 1948 року в родині репресованих інтелігентів родом із Чернівців. Маму репресували у табори Сибіру. Жила з бабусею і дідусем. Перший клас закінчила у румунській школі в Остриці. Закінчила Львівську консерваторію по класу скрипки, вищі літературні курси, працювала викладачем у Кам'янець-Подільському педагогічному інституті та Київському інституті культури.
  Авторка прозових і поетичних творів, низки п'єс, книжок для дітей, численних сценаріїв та лібрето. Лауреат літературної премії „Благовіст” та премії імені Олеся Гончара. Заслужений діяч мистецтв України, Член Національної спілки письменників з 1979 року. Вiршi Софії Майданської перекладено  багатьма мовами.
Талант Софії  Майданської  багатогранний, оскільки, крім віршів, вона є авторкою повістей і романів. Найвідоміші серед них: „Про дівчинку, яка малювала на піску”, „Провідна неділя”, „Землетрус”, „Діти Ніоби”, „Люблю любити любов”, „Сподіваюся на тебе”.
Лауреат лiтературних премiй «Благовiст» (1997) та iм. Олеся Гончара (1998), нагороди ім. Лесі та Петра Ковалевих (1997, США). Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спiлки письменникiв України з 1979 року.
 Одна із нових  книг, які надійшли останніми роками до бібліотеки, це книга

Майданська С. Сподіваюся на Тебе : романи / Софія Майданська. – К. : Преса України, 2013. – 576 с. – (Літературна агенція “Банкова, 2”).
«Я покажу тобі щось не таке,
Як тінь твоя, що йде за тобою уранці,
чи тінь твоя, що ввечері встає тобі назустріч;
Я покажу тобі розпуку в жмені праху»
(Т. С. Елліот. Безплідна земля ).
У новій книзі Софія Майданська пропонує читачам свою велику прозу – романи “Землетрус”, “Діти Ніоби”, “Сподіваюся на Тебе”. Раніше вони виходили окремими книгами і публікувалися на шпальтах літературно-мистецьких часописів. Сьогодні ці романи, як також інші твори письменниці, залишаються цінними зразками сучасної української літератури. Роман “Сподіваюся на Тебе”- Сюжетом його є історія кохання головних героїв Богдана та Єви: історія довга, бо включає спільне дитинство, довгу розлуку, окремішне життя кожного, випадкову зустріч й усвідомлення близькості та неможливості жити далі один без одного; історія віртуальна, де наші герої – зірки, що заблукали, де реальні події інтимно-особистісного світу нагадують магічні ритуали, де магія місця (містечко Садгора, де вони жили дітьми) задіяна як таємнича просторінь за межею видимого; історія, в якій поєдналися відтінок нереальності й щемливої загадки з правдою настрою. Авторка сповідує: минуле незнищенне, допоки воно фіксується пам’яттю, яка не дозволяє просте переписування минулих подій на догоду тій чи іншій кон’юнктурі, це трагічні паралелі екстремальних обставин, філософське їх осмислення: «Кожна людина, Синцю, прийшовши на світ, мусить щось у ньому змінити, щоб ті, які прийдуть пізніше, нічого не змогли впізнати – такою вже є жорстока реальність, вона не терпить втручання минулого, бо сьогоднішній день, навіть якщо його облягли темні дощові хмари, не визнає сонячного, вчорашнього, бо свіжому ранковому житньому хлібу надають перевагу перед вечірнім, навіть якщо він і був спечений з кращого петльованого борошна – кожній епосі належиться инча пара кальошів…». «...Перевага нашого минулого над майбутнім у тому, що воно ніколи не зміниться на гірше. Тепер можна знов і знов перегравати компакт-диск, де записана музика наших спогадів, бо пам’ять — не розтроюджене чеканням з хвилини на хвилину, з дня на день, з року в рік те, що мало статися, та не сталося, мало прийти, а не прийшло. Пам’ять не згинає додолу, а вирівнює, вимудрює, урівноважує. Пам’ять — це тиха присутність любові, тінь якої завжди стоятиме за вашою спиною».
Знайомтесь із творчістю письменниці.

середа, 5 вересня 2018 р.

Грицьку Бойко - 95

ГРИЦЬКО БОЙКО - МАЙСТЕР ГУМОРУ, ПОЕТ-ЛІРИК
5 вересня 2018 року виповнюється 95 років від дня народження Бойка Г. П. (1923-1978), українського поета

 

Не одне покоління української дітвори виросло на чудовій поезії неперевершеного майстра гумору Грицька Бойка (1923 – 1978).
Григорій Пилипович Бойко народився на Донеччині в селі Оленівка 5 вересня 1923 року в сім’ї  службовця. 17- річним юнаком, одразу як почалася війна Григорій пішов на фронт захищати Батьківщину Служив рядовим кулеметного взводу, а потім офіцером – зв’язківцем, брав участь у боях під Сталінградом, був поранений і контужений. Удостоєний бойових урядових нагород. Після війни майбутній письменник став студентом літературного факультету Донецького педінституту і у 1949 р. закінчив його з відзнакою.
Початком своєї літературної діяльності Григорій Пилипович вважав 1950 рік: саме тоді вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина» для дорослих. Але друкуватися він почав ще школярем. Ще студентом його прийняли до Спілки письменників і поет починає писати виключно для дітей.
Напевне у дитячій літературі не знайдеться жанру, в якому б не працював Грицько Бойко: поеми, вірші, скоромовки, лічилки, п’єси-казки, загадки, адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.  Його гумор м’який і добрий покликаний перш за все допомагати перевиховуватися. Письменник видав близько ста книжок для дітей.  Більше 60 книг написані українською мовою, більше 20-ти його книг перекладено мовами народів світу.
Писав Грицько Бойко й лірику, знаний і як поет-пісняр. Він написав понад 400 пісень, переважно для дітей. Відомі українські композитори А. Кос – Анатольський, А. Філіпенко, Ю. Рожавська, А. Мясков поклали чимало його творів на музику.  Збірник пісень на слова Г. Бойка «Соловейко» побачив світ у 1974 році.
Помер 25 вересня 1978 року. Похований на Міському кладовищі «Берківцях».
 
ПІСНЯ на слова Г.Бойка
Хвастунець
Слова: Григорій Бойко  Музика: Юрій Крилатов

Хлопчик Толя — молодець,
Тільки трішки хвастунець.
Якось ми пішли на став.
Він мені таке сказав:
— Слово честі, не хвалюся,
Я ні-чо-го не боюся!.. —

Враз на слові цім з дороги —
Толі ящірка під ноги.
З переляку, у тривозі
Наш хвалько мерщій навтік.
Та спіткнувся на дорозі
Й прикусив собі язик.

Як невдаха виступав

Слова: Григорій Бойко  Музика: Юрій Крилатов
— От я вчора виступав!
Ви б почули, як співав!                                                                                                                                   
Хоч немає слуху,
Я горлав щодуху:

До-ре-мі-фа-соль-ля-сі!
Голос мій почули всі!
А скінчив — що сталось! —
З місць усі зірвались,

Сцену ледь не рознесли,
А мене вхопили —
Аж на вулицю несли
І вже там... набили!

СКОРОМОВКИ
Ожина
Біжать Стежини Поміж Ожини. І вже У Жені Ожина В жмені.
Зуби
У сестрички Люби Випадають зуби. І говорить Люба: – Я тепер бежжуба!
Явдошка і волошки
Над шляхом Явдошка Шукала Волошки. Явдошко, Волошки Шукати
Облиш: Над шляхом Ти знайдеш Один лиш Спориш!
Горішина
В горішнику Горішина Горішками Обвішана. Оришка Й Тимішко Струшують Горішки.
Архип Охрип
Кричав Архип, Архип Охрип. Не треба Архипу Кричати До хрипу