Володимир Рутківський - ювіляр 2017 року

18 квітня 1917 року виповнилося 80 років від дня народження Володимира Григоровича Рутківського (1937),  

українського поета, прозаїка, дитячого письменника, журналіста

Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве на Черкащині в родині вчителів. Його дитинство припало на воєнне лихоліття. Середню освіту здобував у Богодухівській, а згодом – Великобурімській середній школі Чорнобаївського району. Уже тоді Рутківський виявив здібності до історичного пошуку, котрі досі спонукають його не просто писати цікаві історичні твори для дітей, а й відкривати до нього ще не описані, інколи навіть не досліджені періоди вітчизняної історії. Становленню його інтересу до українських старожитностей сприяло те, що члени шкільного гуртка, старостою якого свого часу був Володимир, відшукали в рідному селі залишки найдавнішого тоді поселення в Україні.

Вищу освіту Рутківський здобував спо­чатку в Одеському інституті харчової холодильної промисловості, потім в Одеському політехнічному інституті. Проте зрозумів, що справжнє його покликання – література, тож згодом закінчив Вищі літературні курси в Москві.

Друкується з 1959 року, творчий стаж письменника – понад півсто­ліття. Мешкає в Одесі, пише романи для дітей та юнацтва, серед яких – «Бухтик з тихого затону», «Гості на мітлі», «Канікули у Воронівці», «Сині Води», «Сторожова застава», «Двобій з тінню», «Потерчата», трилогія «Джури» (книга перша – «Джури козака Швайки», книга друга – «Джури характерники», книга третя – «Джури і підводний човен») та ін.

 

Роман «Джури характерники» став переможцем книжкового рейтингу від «Літакценту», роман «Джури козака Швайки» названо «Книжкою року – 2009».

Володимир Рутківський – лауреат премій імені Миколи Трублаїні, імені Лесі Українки, Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. У 2012 році письменник став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за історичну трилогію для дітей «Джури». Книжку «Джури козака Швайки» написано на українському історичному матеріалі, який з художнього погляду відтворено гарно і яскраво.

Його дилогія "Сині Води: Князь бродників" та "Сині Води: Стріли впритул" повертається до тем життя в українських степах ХIV століття.

Українсько-литовське військо на чолі з князем Ольгердом і татарське військо на чолі з ханами сходяться в герці за контроль над українськими степами – де в багатьох випадках мирно співіснують і дружать українці і татари.

Велике Князівство Литовське і Руське - 300 років забутої історії України

Оповідь починається із пригод ватаги бродників – тогочасних волоцюг, - які схопили невідомого чоловіка. Той чоловік, схоже, непростий.

Бродники хочуть за пораненого викуп, але його рятує сільський хлопчик-сирота Петрик.

Невідомий виявляється Дмитром Боброком (очевидно, йдеться про онука литовського князя Гедиміна Дмитра Коріятовича Боброка-Волинського - оспіваного пізніше героя Куликовської битви 1380-го, який загинув у битві Вітовта з ординцями над Ворсклою в 1399 році - ІП).

Битва над Ворсклою - наслідок ворожнечі Вітовта і Тамерлана, Тохтамиша і Мамая

Тепер доля Петрика і його друга Тимка пов’язана з Дмитром, а доля того – з долею України. Разом герої йдуть через пригоди й небезпеки до однієї з найвизначніших подій української історії – битви при Синіх Водах.

Олесь Воля - дослідник голодомору

13 квітня 2017 року - 65 років від дня народження

Олеся Волі (Олександра Володимировича Міщенка)

 (1952), українського письменника

Олесь Воля (справжнє ім'я Міщенко Олександр Володимирович; 13 квітня 1952, село Винники Козельщинського району, Полтавської області) — український письменник, журналіст, мислитель, дослідник Голодомору в Україні 1932–1933 рр.

Закінчив факультет журналістики Київського університету.

Працював журналістом у районній газеті, провідником у поїздах далекого сполучення, різноробочим, клерком, розповсюджувачем книжок на Петрівці. Будував Байкало-Амурську магістраль, викладав літературу у вечірній школі в Сибіру. Власний кореспондент газети «Селянська правда від Івана Бокого».

Досліджувати Голодомори в Україні почав ще студентом за радянської влади, переходив з хати в хату в селах Полтавщини, розпитуючи про стражденні долі співвітчизників, про голодомор 1932–1933 років та політичні репресії. Окремі розповіді тих, хто пережив голодовку 1921-1923-го, та історії про війну видавав у районній газеті. Молодого колегу в його дослідженнях підтримував Олесь Гончар, закликаючи: «Відкладіть усе, Олександре, а книгу про голод напишіть!..»

Молодший Олесь пообіцяв спершу самому собі, а затим принагідно й класикові вітчизняної літератури написати книгу неодмінно, чого б це не вартувало. І встиг подарувати свою вистраждану роками книгу Олесеві Терентійовичу Гончару.

Твори

Починав писати традиційну прозу, але потім звернувся до інших жанрів — документальних свідчень, роздумів, лаконічних суджень.

«Я плакав на ранкову траву»

«Безкровна війна: книга свідчень»

«Через все пройти»

«Все починається з любові»

«Українські катрени»

«Степівщина»

«Мор. Книга буття України» — щоб написати фундаментальний народний епос обсягом 1152 сторінки, кілька разів обійшов рідні краї й занотував спогади 10 тисяч очевидців про голодомор 1932-33 років.

«Діалог з великими»

«Афоризми. Піраміда духу»

«Щоденник. Сорок років. 1969–2009» — автобіографічна оповідь на 1112 сторінок; представлені документи епохи, розповіді свідків, роздуми, аналіз-дослідження того, що чинили й чинять вороги і недруги над підневільним, ошуканим українським народом.

«Перегін»

  

  

Літературні премії та нагороди

Лауреат літературних премій імені Олеся Гончара (2004) та Григорія Сковороди (2009), грошову частку якої письменник побажав передати на благодійні цілі..

Володимир Бєляєв - автор трилогії "Стара фортеця"

3 квітня 2017 року виповнилося 110 років від дня народження

Бєляєва Володимира Павловича

Бєляєв Володимир Павлович (21.03.(3.04.)1907, м. Камянець-Подільський-20.02.1990, Москва) – український і російський письменник, кіносценарист.

Навчання Володимира Бєляєва розпочалося з підготовчого класу Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії. Далі (в період українських національно-визвольних змагань) він навчався в українській гімназії імені Степана Руданського, а 1923 року закінчив Кам'янець-Подільську першу трудову школу. 1924 року Володимир вступив до Кам'янець-Подільської школи ФЗУ імені Балабанова, яка діяла при заводі «Мотор». Водночас працював у ливарному цеху, співпрацював як юнкор із місцевою газетою «Червоний кордон».Після закінчення школи ФЗУ (1926) ливарника п'ятого розряду Володимира Бєляєва направили в Бердянськ на Першотравневий машинобудівний завод. Улітку 1927 року через хворобу повернувся в Кам'янець-Подільський, де працював у редакції газети «Червоний кордон». У часописі послідовно очолював кілька відділів, зокрема театральний. Пізньої осені 1929 року Бєляєва призвали на військову службу. Так закінчився кам'янець-подільський період його життя.

Військову службу проходив у Сімферополі — в 3-ій Кримській дивізії. Одночасно редагував полкову газету «На бойовому посту». У листопаді 1930 року Бєляєва направили на роботу в оборонну промисловість Ленінграда (нині Санкт-Петербург). Працював на заводі, який випускав перші радянські танки. 1931 року став членом ВКП(б). Працюючи на заводі, одночасно навчався на вечірньому відділі педагогічного інституту імені Герцена. На початку 1934 року на заводі запровадили факультет особливого призначення (ФОП), який давав можливість відповідальним заводським працівникам здобути вищу технічну освіту. Проте Бєляєв не пішов на ФОП. Потяг до літератури призвів до того, що він покинув завод. Вищої освіти Бєляєв так і не здобув. Володимир Бєляєв став працювати завідувачем відділу в ленінградському журналі «Літературний сучасник» («Литературный современник»). Друкувався у журналах «Ленінград», «Залп», «Різець». Його твори «Дитинство», «Ровесники», високо оцінені Миколою Тихоновим і Самуїлом Маршаком, здобули другу премію на Всесоюзному конкурсі Профвидаву. 1936 року Бєляєв працював творчим кореспондентом у відділі сценаристики студії «Ленфільм» — розробляв сюжети, вишуковував у пресі цікаві факти. У листопаді 1936 року в журналі «Молода гвардія» побачила світ повість Бєляєва «Підлітки». 1937 року вона вийшла окремою книжкою як повість «Стара фортеця». За цією повістю молодий письменник написав сценарій однойменного фільму, знятого 1937 року на Одеській кіностудії режисером Мироном Білинським. Однак фільм «Стара фортеця» так і не побачив свого глядача

 У травні 1938 року Бєляєв став членом Спілки письменників СРСР. 1939 року його відрядили до Західної Білорусії, а звідти — до Львова, де письменник працював над сценарієм фільму «Голос Тараса» (1941). Початок радянсько-німецької війни застав Бєляєва в Ленінграді. Тут він написав сценарії до фільмів антифашистського спрямування — «Час розплати», «В старої няні», працював над книгами «Варвари з моноклями», «Ленінградські ночі». У лютому 1942 разом із сім'єю евакуювався з блокованого Ленінграду до Архангельська. Там працював військовим кореспондентом Радінформбюро на Півночі, зустрічав конвої у Баренцовому морі, літав на льодову розвідку.

У серпні 1944 Бєляєв як кореспондент Всесоюзного радіо повернувся в Україну — у Львів. Тут він завів дружні стосунки з Ярославом Галаном. Пізніше за сценарієм Бєляєва було створено фільм про Галана — «До останньої хвилини».У Львові письменник пропрацював 15 років (1944—1959). Львівський період надихнув письменника на написання сценарію фільму «Іванна». Працюючи у Львові, Бєляєв часто відвідував рідний Кам'янець-Подільський, зустрічався з читачами. 1960 Бєляєв переїхав до Москви. Тут він прожив 30 років (аж до смерті). Проте письменник не засиджувався в столиці. За цей час він відвідав 26 країн світу, проводив значну громадську роботу.

Письменники в Архангельську, серпень 1942 р., В.Бєляєв - 2-й справа

Найвідоміший твір — трилогія «Стара фортеця».

 

Державну премію УРСР ім.Т.Шевченка отримав 1975р. за кіносценарій до художнього фільму “До останньої хвилини”.

Твори

Город у моря. – М.: Детгиз, 1950. – 368 с.

На военных дорогах. – Л.: Кн.-журн. изд., 1956. – 183 с.

Старая крепость. – М.: Молодая гвардия, 1956. –727 с.

У старой заставы. – М.: ДОСААФ, 1978. – 191с.:ил.

Украинские ночи. - Л.: Кн.-журн. изд., 1958. – 279 с.

Про нього

Бєляєв Володимир Павлович// Шевченківські лауреати 1962-2001: енциклоп. довід. – К., 2001. – С. 42-43.

Сьомочкіна-Рижко О.М. Бєляєв Володимир Павлович //Енциклопедія Сучасної України.. – К., 2003. – Т.2– С. 579.

Бєляєв Володимир Павлович //Мистецтво України: бібліогр. довід. – К., 1997. – С. 57.

Бєляєв Володимир Павлович //Мацько В.П. Літ. Поділля.-Хмельницький, 1991. – С. 9.

Заморій Т.П. Бєляєв Володимир Павлович // Укр. літ. енциклопедія: в 5-ти т.– К., 1988.- – Т.1. С. 160.

  

  

Підготувала: пр. бібліотекар ЦБ Л.М. Даниленко

ФРАНСУА ПРЕВО -французький класик

ФРАНСУА ПРЕВО –

французький класик літератури Просвітництва

-       1 квітня 2017 року виповнюється 320 років від дня народження

Антуана Франсуа Прево (1697 – 1763), французького письменника

Абат Прево́ (справжнє ім'я Антуан Франсуа Прево, фр. Antoine François Prévost, 1 квітня, 1697 — 25 листопада, 1763) — духовна особа, письменник 18 століття, автор і видавець декількох популярних романів і журналів. Автор відомого роману «Мано́н Леско́».

Батько — королівський прокурор Льєве́н Прево́ в провінційному містечку Еден, що неподалік від кордонів з Іспанією. Мати — Марія Дюкле́. Він — друга дитина з п'яти в забезпеченій буржуазній родині.

Здобув добру освіту в школі єзуїтів, де виявив добрі здібності. Освіту продовжив у відомому тоді училищі короля Генриха IV, центрі гуманітарних і богословських наук.

В роки молодих пошуків несподівано відмовився від кар'єри священика заради кар'єри вояка. Став солдатом, але не витримав муштри і став дезертиром. Майже рік витратив на те, щоби знову бути прийнятим до лав єзуїтів, але йому відмовили. Знову став військовим і програв велику суму грошей. Сплатити борг не мав чим, а обурений батько відмовив шалапуту-сину в допомозі. Так Антуан Франсуа вдруге став дезертиром і втік у Голландію. Мандри чужою країною розширили уяву про світ, але не дали ні захисту, ні матеріального прибутку.

Худ. Етьєн Жора. Конвой повій у монастир Сальпетрієр, звідки втік абат Прево.

Знову подався у монастир, а притулок неофіту надав бенедиктинський монастир Сен Вандрій біля міста Руан. У 1721 р. він став ченцем.

Молодий і нестримний в бажаннях чернець, що багато знав і багато мандрував, не міг задовольнитися монастирським життям. Починає писати і водночас міняє монастирі. За сім років чернечого життя змінив вісім монастирів. Зберігся лист, де Прево визнав " я ні в якій якості не здатен для чернечого життя. " Тим не менше у 1728 р. з друку вийшов його твір " Щоденник шляхетної особи, що залишила світ ". Але сталися зміни і в його духовній кар'єрі. Його таки висвятили на абата у 1726 р. Це не завадило нестримному в бажаннях абату піти на скандал з очільниками і в черговий раз втекти з монастиря. Був виписаний ордер на арешт. Але Антуан Франсуа встиг емігрувати в Англію.

П'ять років перебував у еміграції, жив у Англії і Голландії як світська людина. Мав декілька любовних романів і сам створив декілька романів в літературі.

Серед створеного — журнал « За та Проти», який він друкував сім років у 1733-1740 рр. Видання мало чималу популярність, сильно розвинуло літературні здібності автора, але не принесло матеріального прибутку і незалежності. Він знову надумав повернутися у Францію.

Захист вельможних меценатів, які шанують його літературні здібності — надав можливість повернутися в Париж. Його захистив французький кардинал Буассі. А принц Конде дарував йому номінальну посаду секретаря, але без матеріального утримання.

Він знову став духовною особою у 1754 р., тепер в паризькому передмісті Сен Фірмен.

Помер 25 листопада 1763 року від крововиливу у мозок.

Вибрані твори

«Філософські мандри Монкаля»

«Історія Маргарити Анжуйської»

«Історія Вільгельма Завойовника, короля Англії»

«Роберт лед»

«Щоденник шляхетної особи, що залишила світ»

«Історія кавалера де Гріє та Манон Леско»

Скандальний твір

 

Порт Гавр, ескіз декорації, ІІІ акт вистави «Манон Леско»,Турин, 1893 р.

«Історія кавалера де Гріє та Манон Леско» стала найвідомішим і найскандальнішим твором абата. Ймовірно, створена ще за часів його перебування в еміграції, книга була надрукована вперше в сьомому томі «Щоденників шляхетної особи». Але видання, не пов'язане сюжетом з «Щоденниками шляхетної особи», отримало власне і довге життя. Духовна влада Франції заборонила книгу в країні. Але її друкували і поширювали таємно. Вимушеним визнанням книги став коментар тодішньої «Паризької придворної і міської газети»: «Роман створений з такою майстерністю і так захоплююче, що навіть добропорядні особи співчувають шахраю та повії».

Сюжет роману буде використаний для опер Массне та Обера, для опери Пуччіні та балету Галеві.

 

 Текст книги "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско". – Режим доступу:  http://iknigi.net/avtor-shoderlo-laklo/94881-shoderlo-de-laklo-nebezpechn-zvyazki-abat-prevo-manon-lesko-shoderlo-laklo/read/page-43.html

Ювілеї письменників Миколаївщини 2017 - 80

80 річні ювілеї 2017 року письменників, які жили й працювали в м. Миколаєві, на Миколаївщині

80 років від дня народження А. А. Логвиненка-Славути, поета, кіносценариста, публіциста, уродженця смт Врадіївка (1937-2012)

Логвиненко – Славута, український поет, публіцист, кіносценарист. Родом поет із Врадіївки, Миколаївської області. Багато років працював на журналістський роботі в Криму, потім у Києві. Був заступником голови спілки письменників України.

Це людина надзвичайного патріотизму та високого поетичного обдарування, котра за Україну, за праве діло готовий був покласти і тіло і душу.

Якщо колись велінням неба

Вкраїну викуп не мине.

І їй заручник буде треба, -

То я ось тут.

Беріть мене.

Творчість Анатолія Логвиненка -  це своєрідний зріз сучасного життя, пристрасна і відверта  розмова про негаразди нашого сьогодення. Це вірші – то висловлене наше мовчання. Душа автора на небесах (він помер у 2012 році), а його поезії написані тоді, по гарячих слідах подій, звучать актуально і тепер. 

У багатьох віршах Анатолія Славути рядки дзвенять болем за кращу, щасливу долю України, за гідне  майбуття її багатостраждального народу.  Автор не байдужий до найменшої зради, мук селян на фоні шоу і шабашів розваг.

Мабуть, болі поета шукають ліку у нас. Віримо, що український народ подолає ці болі і мудре слово оздоровить душу, що біль поета розділиться на мільйони часток і тоді поменшає горя на Землі…

Неменше  цікава і лірика Логвиненка – Славути. Якщо політичній поезії поета притаманні виклик, пульсуюча енергія рядка, емоційність, в якісь мірі навіть жорсткість, то такі вірші як «Взялось усе гречаним медом», «Берегиня», «Наука», «З лиця землі зійшло село моє» тощо, вводять у світ вічних почуттів, переплітаються з глибокими переживаннями, які супроводжують людину все життя.

Нова книга Анатолія Славути-Логвиненка «Відторгнення серця» немов камертон для нашого очищення від недуг і болю. Вона є своєрідним виразником наших думок і почуттів. Адресована вона всім не байдужим до долі України, її народу і майбутнього. Кажуть, що через біль приходить оздоровлення, то, може, і настав час українській нації прокинутись здоровою і сильною. Нехай залишиться лише біль, викарбуваний у слові поетом Анатолієм Славутою-Логвиненком.

Славута-Логвиненко А.А. Відторгнення серця [Текст] : вірші. -  К.: Золоті Ворота К.: Золоті Ворота, 2013 . – 200 с.

Славута-Логвиненко Анатолій Андрійович [Електронний ресурс] / Сучасна енциклопедія України. – Режим доступу:   http://esu.com.ua/search_articles.php?id=56110 . – Назва з екрану

➤➤➤➤➤➤➤➤➤

80 років від дня народження О. С. Різниченка, поета, який жив і працював у Первомайську (1937)

Поет і правозахисник Олекса Різниченко (Різників) народився 24 лютого 1937 року в м. Єнакієвому, Донбас. 1948 року родина, тікаючи від голоду,  переїхала до м. Первомайська Миколаївської області. 1968 року Олекса закінчив філологічний факультет Одеського університету. Двічі репресований: у 1959-1961 та 1971-1977 роках. Відбув у таборах 7 років. 1991 року реабілітований по обох справах. 1990 року, опублікувавши збірку віршів «Озон» (Одеса: Маяк), був прийнятий до Спілки письменників України.

Видав також збірки поезії  «Терновий вогонь» (1993), «Наодинці з Богом» (1998),  «Промінь з Одеси: Поема про Ніну Строкату» (2000), «Двострунне грало: Сонети» (2002),  «Ілейко, з Бога турейко: Епічна поема» (2004),  «Окупація: Поеми» (2005), «Сміх на гаку» (2005), «Бран: Містерія» (Одеса, 2006); книги  прози «З людей» (2000); мовознавчі дослідження «Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші» (Одеса: 2001; перевидання, Харків: Просвіта, 2003), «Одноримки» (Українські омоніми – через авторські римування, 2002), «Складівниця української мови» (2003),  «Їдло 33-го: Словник голодомору» (2003); документальну публіцистику.

Лауреат премій ім. П. Тичини, ім. К. Паустовського, «Твої імена, Одесо – 2001», ім. Тараса Мельничука. З 1996 року живе в Одесі, працює керівником літературної студії «Гарт».

Олекса Різниченко в мережі Інтернет

Різників Олекса Сергійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія: вільна енциклопедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Дроздовський Д.   Олекса Різниченко - шлях безумної подорожі [Електронний ресурс] // Віртуальна Русь. - Режим доступу: http://ruthenia.info/txt/drozdovsky/rizn.html

Різників Олекса Сергійович [Електронний ресурс] // Диседентський рух в Україні. - Режим доступу: http://archive.khpg.org/index.php?id=1120820683

Суховецький М. Олекса Різниченко: «Дослідження української – найсолодше моє заняття» [Електронний ресурс] /ЛітАкцент. – Режим доступу:    http://litakcent.com/2009/11/09/oleksa-riznychenko-doslidzhennja-ukrajinskoji-%E2%80%93-najsolodshe-moje-zanjattja/

«Домінанта національного у творах Олекси Різниченка» [Електронний ресурс]  : до 80-річчя від дня народження /Одесский краевед. – Режим доступу:     http://kraevedodessa.blogspot.com/2017/02/80.html

➤➤➤➤➤➤➤➤➤➤➤

80 років від дня народження О. В. Зими, письменника, який жив і  працював у Миколаєві (1937-1986)

Олександр Вікторович Зима народився 8 березня 1937 року в селі Рибальче на Херсонщині. Дитинство припало на роки війни. Свої перші твори Олександр почав писати вже в школі, але першу книжку „Хліб для подорожнього” надрукував лише в 1971 році. Письменник закінчив факультет журналістики Державного Лвівського університету, працював кореспондентом газети „Молодь України”, редактором Львівського радіо й телебачення, у видавництві „Молодь”.

Твори Олександра Зими дуже людяні. Про своїх земляків, проблеми причорноморського краю він розповів у романі «Мідний серпень» (1982), повістях «Змійові кучугури» (1971) і «Жолуді на піску» (1983), книзі оповідань «День молодого сонця» (1973). У повісті «Терези» (1983), науково-фантастичному романі «День на роздуми» (1987) зобразив світ людей науки. Олександр Зима писав також чудові історії для дітей. У видавництві «Веселка» вийшли друком збірки казок для молодших школярів «Казки Дивогляда» (1981), «Малий поводир» (1985), книжка оповідань «Виростимо сад» (1987).

На жаль, у травні 1986 року Олександр Зима помер. А у 1988 році була надрукована збірка його казок «Зачарований хлопчик». Дитячі твори, з любов’ю написані Олександром Зимою, відкривають перед читачами дивовижний світ, де щира дружба дорожча, ніж золото, а простота і мудрість достойніші за владу, де сила відступає перед розумом, а слово завжди сильніше, ніж зброя. Побачити красу життя і віднайти пряму і світлу життєву стежину допоможуть талановиті твори, які Олександр Вікторович Зима залишив нам.

Біографія Олександра Зими [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/zyma-oleksandr-biografiya/ . – Назва з екрану

Зима О. Власні твори: [Електронний ресурс] / Виростимо сад:  Дит. Нарис; День на роздуми            Хим. Роман, 1987; Зачарований хлопчик Дит. Казка; Казки Дивогляда: Дит. Казка; Малий поводир (збірка): Дит. Казка. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Zyma_Oleksandr/ . – Назва з екрану

➤➤➤➤➤➤➤➤➤➤➤

80 років від дня народження Володимира Захаровича Чепіги (нар. 1937), письменника, гумориста, уродженця с. Казанка Казанківського району

4 травня 1937 року в с. Казанка Казанківського району Миколаївської області народився Володимир Захарович Чепіга, прозаїк, публіцист. Автор книжок та гумору «Жертва консерватизму», «Свій хлопець», «Що віддав – твоє», «Прощавайте, віруси!», «Приключения в Круковцах», «Десята муза», «Викрадення з готелю «Конвалія», «Суб’єктивний півник», «Зарубка», «Золотий поцілунок», «У проміжку між життям».

Чепіга В. Прощавайте, віруси! [Текст] : гуморески / В. Чепіга. – К. : Молодь, 1978. – 138 с.

Чепіга Володимир Захарович (1937) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litnik.org/index.php/literaturnye-novosti/697-4-travnya-u-1937-roku-v-s-kazanka-mikolajivskoji-oblasti-narodivsya-vidomij-prozajik-ta-publitsist-volodimir-zakharovich-chepiga . - Назва з екрану

➤➤➤➤➤➤➤➤➤➤➤

80 років від дня народження В. О. Юр’єва, письменника, який жив і працював у Миколаєві (1937-1980)

Валер'ян  (Валерій)  Олексійович  Юр'єв (1937–1980), поет,  член  Спілки  письменників  України.  Народився  26 червня 1937 року в с. Лозуватка Новоукраїнського району Кіровоградської  області  в  сім'ї  колгоспників.  Навчався  в Кіровоградському  педагогічному  інституті.  У  1972  році переїхав до Миколаєва, де працював у редакції обласної газети «Пiвденна правда». Перша книга Валер'яна Юр'єва «Монологи землі» (1965) відразу  завоювала  любов  і  визнання  у  читачів  своєю самобутністю та яскравою індивідуальністю. Про нього вельми прихильно відгукнувся один з корифеїв української поезії другої половини 20 століття Павло Тичина, який вiдзначив чистий ліричний голос молодого поета, його щирість i володіння поетичною формою. Поет рано пішов з життя, проживши всього 43 роки, але між двома датами – народження і смерті пролягає значний творчий шлях обдарованого лірика, прозаїка, драматурга і літературного критика. В. Юр'єв назавжди «приписаний» до Миколаївщині, в яку був закоханий щиро і непідробно. Лірик тонкого і проникливого обдарування, вiн залишив чимало справжніх віршованих перлин, серед яких і зразки суспільної проблематики, любовної лірики і тонкого осягнення конкретної людської долі.

Юр'єв Валер'ян (Валерій) Олексійович [Електронний ресурс] : Літературна карта Миколаївщини/ Центральна бібліотека ім. М.Л.Кропивницького ЦБС для дорослих м. Миколаєва. – Режим доступу: http://www.niklib.com/resource/karta.ua?id=203. – Назва з екрану

Николаевский камертон [Електронний ресурс]: выпуск 5. Времена года. Зима. Я люблю этот город омытый рекой полуостров... Лариса Матвеева. - С.71 . – Режим доступу:  http://docplayer.ru/42697228-Nikolaevskiy-kamerton-vypusk-5-vremena-goda-zima-ya-lyublyu-etot-gorod-omytyy-rekoy-poluostrov-larisa-matveeva.html . – Назва з екрану
Юр'єв Валер'ян (Валерій) Олексійович [Електронний ресурс] /Николаев литературный. – Режим доступу: http://litnik.org/index.php/poeziya – Назва з екрану