Джеймс Хедлі Чейз (Англія)

Джеймс Хедлі Чейз – автор славнозвісних англійських детективів

 24 грудня 2016 року виповнюється 110 років від дня народження Джеймса Хедлі Чейза (1906-1985), англійського письменника-детективіста

Рене Реймонд Брабазон (1906–1985) — таке справжнє ім'я англійського письменника, широко відомого як Джеймс Хедлі Чейз (писав також під псевдонімами Джеймс Л. Доггерті, Реймонд Маршалл, Емброз Грант), — опублікував свій перший роман «Немає орхідей для міс Блендіш» 1939 року, і вже за п'ять років цю книжку було перевидано мільйонним тиражем. Нині Дж. X. Чейз — загальновизнаний класик детективного жанру, автор близько ста гостросюжетних творів, перекладених багатьма мовами світу.

Біографічних відомостей про письменника дуже обмаль, так, як письменник не полюбляв спілкуватися з критиками, журналістами, біографами. Народився Джеймс Хедлі Чейз в сім'ї відставного офіцера. Батько сподівався, що син обере собі надійну кар'єру банківського службовця, але сам Джеймс вирішив інакше. Уже юного Джеймса Хедлі потягнуло до літератури, проявилася нестримна любов до цікавих книг. Він навчався в королівській школі в Рочестері і вже тоді виявляв прагнення до незалежності, самостійності і у вчинках, і в намірах; до цього його підштовхувало і читання цікавих пригодницьких книг.

Після закінчення навчання змінив декілька місць роботи. Його перший роман "Ніяких орхідей для міс Блендиш" побачило світло в 1939 році. У той час Джеймс працював продавцем в книжковому магазині. Цей твір відразу став бестселером. І у віці 33-х років (після написання першого роману) Джеймс визначив свою майбутню кар'єру.

За своє життя Чейз написав більше 100 романів. Частіше усього його герої жили в Америці, хоча сам Джеймс бував в США всього кілька разів. Сюжети гучних бестселерів "Ця не моя Справа", "Я сміятимуся останнім", "Яблучне бренді", "Змусьте танцювати мерця", "Єва" і інші були узяті з різних довідників, карт, енциклопедій і з творів американських авторів. Незважаючи на таку кількість виданих книг, кожен роман Чейза ретельно продуманий і написаний прекрасною, добротною мовою, усі сюжети дуже динамічні і заворожуючі.

 "Майстер поліцейського детектива", як називали Джеймса, успішно пробував себе і в якості сценариста Його фільми такі ж гарні і захоплюючі, як і романи. Найбільш популярні і відомі  його фільми - це "Прекрасним літнім ранком", "Поворот дверної ручки", "Остання сторінка", "Жебрак і красуня".

Чейз не любив втручання в його особисте життя, тому вів дуже непомітний і потайний спосіб життя. Моменти його біографії досить мізерні і маловивчені. Відомо, що він дуже любив подорожувати, працював деякий час редактором журналу Королівських ВПС. Майже усе життя Чейз прожив в Швейцарії. Там він і помер 6 лютого 1985 року.

  

  

Цитати з творів Д.Х.Чейза:

«Мёртвые не кусаются» — детективний роман, написаний  в 1939 році:

-               А иных людей хлебом не корми, дай только им поторговаться.

-               Впервые в жизни она поняла, что такое иметь рядом мужчину. Ее не нужно было сейчас принуждать или советовать. Ей говорили, и она слепо повиновалась.

-               Опасный тип. Мужик, который не пьет, не курит и не знается с девочками. От него надо держаться подальше.

-               ..слишком много развелось холодных баб.

-               Ведь вы, бабы, все на одну колодку. Что есть у одной, то есть и у другой, верно?

-               Кто больше платит, тому и больше служат.

Роман «Нет орхидей для мисс Блэндиш» (1939 р.)

-               Миром правят женщины и деньги!

-               «Когда у тебя много денег, - совсем расстроился Бэйли, - то начинаешь вести себя, как свинья».

-               Женщины, — усмехнулся он. — Они придумают любую уловку, чтобы сохранить лицо.

-               Ты никогда не страдала, а люди, не испытавшие страданий, не ценят ничего на свете.

-               Все мужчины одинаковы. Фрэнки был такой же. Все, что вас интересует, это мое тело и как я выгляжу. А что я чувствую, вас это не касается.

-               Если пирожное вкусное, какая разница, из чего оно сделано, — заметил он.

-               А если бы я была некрасива, Эдди? Посмотрел бы ты на меня? Конечно нет! А ведь это была бы та же самая я.

-               Люди любят раскаявшихся грешников. Они импонируют им даже больше, чем герои.

-               Ненавижу этих газетчиков! Вечно вынюхивают, шпионят, не оставляют в покое! Им наплевать, что они причиняют боль, вонючие подонки!

-               … современные женщины только и думают, что о деньгах.

Ювіляри грудня 2016 року

ЮВІЛЯРИ   ГРУДНЯ

Крушельницька Марія

8 грудня 2016 року - 140 років від дня народження                                                 М.С. Крушельницької (Слободи)  (1876-1935),                                  української актриси і письменниці

Крушельницька Марія Степанівна (псевдонім і криптонім.: Слободівна, Слободівна Марія, Марія Степанівна, Слобода-Крушельницька, М. С., М.)

Народилася 08. 12. 1876 р. в с. Ульгівці, Рава-Руського пов., Галичина, нині Люблін. воєводства, Польща. Померла – 28. 08. 1935, Харків) – актриса, письменниця, публіцистка. Дружина Антона, мати Володимири, Івана, Богдана і Тараса, бабуся Лариси та Марії, прабабуся Тетяни Крушельницьких.

Народилася в сім’ї австрійського урядовця – брата А. Вахнянина. Закінчила Львівську українську гімназію (1893). Відтоді – одна з провідних драматичних актрис Театру т-ва «Руська бесіда» у Львові, з яким гастролювала в Україні та Польщі. Виконувала головні ролі в п’єсах І. Франка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, І. Крашевського, Л. Толстого, Г. Зудермана та ін. 1901 року зіграла востаннє у драмі «Влада темряви» Л. Толстого. Залишивши сцену, почала писати нариси, новели, драми, статті (переважно на тему жіночої долі, рівноправності жінок і чоловіків, призначення мистецтва), сповнені глибокого соціального змісту. 1915–25 мешкала у Відні, де допомагала чоловікові у підборі матеріалів, редагуванні журналів, підручників, художньої літератури для українських шкіл та гімназій. Згодом переїхала до Рогатина (нині Івано-Франківської обл.), 1928 – до Львова, де продовжила публікувати нариси і статті в журналах «Нова хата», «Нові шляхи»; 1933–34 – редактор журналу «Критика». Друкувалася у газетах «Буковина» (Чернівці), «Діло», ж. «ЛНВ» (обидва – Львів), публіцистичні статті про фахову освіту жіноцтва в альманасі «Жіноча доля» (Коломия, 1927).

Авторка п’єси на 3 дії «Мачуха» (1899, не опублікована), циклу оповідань «Штука», «Прощання», «Хвилі туги», «Поезії її молодих літ» та ін. у зб. «І хто ж вона була?» (Чц., 1901); новел «Мати», «Скарб Оксани», п’єси «Вона» (усі – Коломия, 1911). Писала поезії в прозі – «На дні душі» («Нові шляхи», 1929, ч. 2), «Крик тиші», «Моє квіття», «Золото осені» (усі – 1929), «Чар музики» («Нова хата», 1935). На запрошення українського радянського уряду 1934 разом із сім’єю виїхала до Харкова. Після розстрілу синів, арештів чоловіка і ще 3-х дітей самотня померла у лікарні.

Додаткові джерела:

Крушельницька. Мати Марія [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://espreso.tv/article/2014/12/08/krushelnycka_maty_mariya . - Назва з екрану

Микола Карпович Садовський

13 грудня - 160 років від дня народження

 М.К. Садовського (М.К. Тобілевич) (1856-1933),

українського актора і режисера одного з засновників українського професійного театру

Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище Тобілевич) народився 1 (13) грудня 1856 у селі Кам’яно-Костувате на Херсонщині.

Його батько Карпо Адамович Тобілевич викупив із кріпацтва його майбутню матір Садовську Євдокію Зіновіївну.

Він навчався в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни прямо з училища іде на фронт добровольцем, бере участь практично у всіх найбільших битвах. Був нагороджений Георгієвським хрестом, представлений до офіцерського чину.

Повернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням – театром. У 1881 році Садовський виходить на професійну сцену, працює спочатку в трупі М. Л. Кропивницького, потім у трупі М.Старицького.

1888 року організував власну трупу. У 1888 році Микола Садовський спільно з М. К. Заньковецькою очолив власну трупу. Згодом, в 1898 році ця трупа злилася з трупою Саксаганського, а в 1900 році з трупою Кропивницького.

У 1905 р. Садовський очолював театр “Руської Бесіди” у Львові. Повернувшись до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві. Артисти київського міського театру у січні 1919 майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам’янця-Подільського.

У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів – в червні 1919 його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 – очолював театр “Просвіти” в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі “Вітер з порогів” (1929 р.); залишив спогади “Мої театральні згадки”, опубліковані посмертно (1956 р.).

Помер 7 лютого 1933 у Києві.

Додаткові джерела:

Микола Садовський – легенда закарпатського театру  [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://grazhda.uz.ua/2016/06/mikola-sadovskiy-legenda-zakarpatskogo-teatru/. - Назва з екрану

Коцюбинська Михайлина

                    18 грудня 2016 року - 85 років від дня народження                                             М.Х. Коцюбинської (1931), українського літературознавця

Михайлина Хомівна Коцюбинська, одна із моральних авторитетів та інтелектуальних символів шістдесятництва.

1948 рік: Михайлина Коцюбинська з батьками - Хомою Михайловичем і Катериною Яківною. Фото з домашнього архiву

Михайлина Коцюбинська (1931–2011) – відомий історик літератури, критик та перекладачка, активна учасниця руху шістдесятників, популяризатор поезії Василя Стуса. Племінниця письменника Михайла Коцюбинського.

Своїми духовними наставниками вважала, особливо, літератора й відомого перекладача Григорія Кочура – у сфері культурно-естетичній – та письменника Бориса Антоненка-Давидовича – в політичній. Великий вплив на неї мали Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об’єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги. Мандрувала по Вкраїні з Григорієм Логвином. В Інституті познайомилася з аспірантом Василем Стусом. Хоча й не жила політичними гаслами і не вважала себе дисиденткою, та брала активну участь у виготовленні та поширенні літератури самвидаву. Зокрема, передруковувала працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Автор книг «Зафіксоване і нетлінне: Роздуми про епістолярну творчість» (2001), «Мої обрії» у 2-х томах (2005), «Книга Споминів» (2007), «Історія, оркестрована на людські голоси» (2008), «Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість» (2009) і численних передмов і рецензій. Почесний доктор філології Києво-Могилянської Академії. Лауреат Шевченківської премії, премій імені Василя Стуса, Олени Теліги, Михайла Коцюбинського. До Дня Незалежності 2006 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Додаткові джерела:

Коцюбинська Михайлина  [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://duh-i-litera.com/kotsyubynska-myhajlyna/#more-7247. - Назва з екрану

Небога від Бога [Електронний ресурс] : Коцюбинська Михайлина / Олесь Обертас. Українська правда. Історична правда . – Режим доступу:  http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/11/12766/. - Назва з екрану

Григору Тютюннику - 85

5 грудня 2016 - 85 років від дня народження Григора Тютюнника

(1931-1980), українського прозаїка

Григір Михайлович Тютюнник  (5 грудня 1931 — 6 березня 1980) — український письменник-прозаїк, брат письменника Григорія Тютюнника. Автор багатьох новел, нарисів, оповідань, повістей… Автор літературного сценарію за романом Григорія Тютюнника «Вир». Перекладав українською мовою твори В. Шукшина, М. Горького, І. Соколова-Микитова та інших російських письменників.

Творчість Григора Тютюнника відмічена літературною премією ім. Лесі Українки (1980) та Державною премією ім. Т. Г. Шевченка (посмертно).
Про письменника:

Цікаве про Григора Тютюнника [Електронний ресурс] /Філологічний експрес. Блог Ірини Денисюк. - Режим доступу:  http://irynadenysjuk.blogspot.com/2014/09/blog-post_12.html . – Назва з екрану

Тютюнник Григір Михайлович. Життєвий та творчий шлях, біографічні статті [Електронний ресурс] . - Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=110 . – Назва з екрану

Тютюнник Григір – життєвий та творчий шлях [Електронний ресурс] /Бібліотека школяра твій помічник у навчанні. - Режим доступу: http://www.ukrtvory.com.ua/tutun.html . - Назва з екрану

Тютюнник Григір Михайлович (1931–1980) – український письменник-прозаїк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://catalog.library.tnpu.edu.ua:8080/library/TopicDescription?topic_id=26431. – Назва з екрану

 

  

  

   

ЖІНОЧА ПРОЗА_84.0

Вікова гармонія  ЖІНОЧОЇ  ПРОЗИ

Художня література завжди виступала своєрідним віддзеркаленням свого часу, епохи. Її світ, хай пропущений крізь призму вигадки, душі своїх творців, все одно вміщує іноді більше правди, ніж історичні чи документальні дані. Кожна доба може побачити себе в літературі, що, мов дзеркало, показує всі її невдачі, похибки, деякі риси гіперболізує, над дечим іронізує, щось замовчує, щоб згодом гострішепоказати

Літературні твори жінок відомі з давніх-давен. Одним із таких прикладів є творчість давньогрецької поетеси Сапфо. У кінці XVIII - на початку XIX ст. талановиті письменниці з'являються в англійській літературі - Джейн Остін, Емілі та Шарлотта Бронте, Джордж Еліот. Їх романи залишаються популярними й у наш час.
Джейн Остін	Джейн Остін (англ. Jane Austen, 16 грудня 1775 — 18 липня 1817) — англійська письменниця. Відзначалася реалістичним, але іронічним і навіть кусючим стилем. Героїні творів Остін — сучасні їй панянки із верстви не дуже заможних дворянських родин, а головна тема творчості письменниці — мораль англійського суспільства ранньої індустріальної епохи. Джейн Остін не здобула великої слави за свого життя. Протягом півстоліття після смерті її читали мало, хоча почала утворюватися група палких шанувальників. Увага до Остін відродилася наприкінці дев‘ятнадцятого століття, і кількість літературних публікацій, присвячених аналізу її творчості, збільшилась, продовжуючи зростати й досі. Твори Джейн Остін неодноразово екранізувалися, часто кінофільми за мотивами її романів здобували престижні нагороди. У національному опитуванні «Найулюбленіші книги Британії», яке проводила телекорпорація BBC в 2003 році, роман Джейн Остін «Гордість і упередження» посів друге місце, поступившись лише «Володарю Перснів» Толкіна. У творчості Остін можна виділити два періоди: у 1795–1798 були створені ранні романи; 1811–1816 — період написання романів, які згодом прославилися, таких як «Гордість і упередження» і «Розум і почуття». Юнацькі твори Три сестри (The Three Sisters) Любов і дружба (Love and Friendship), зі знаменитою друкарською помилкою в слові «friendship» у назві (freindship). Історія Англії (The History of England) Прекрасна Кассандра (The Beautiful Cassandra) Романи Розум і почуття (англ. Sense and Sensibility, 1811) Гордість і упередження (англ. Pride and Prejudice, 1813) Менсфілд парк (англ. Mansfield Park, 1814) Емма (англ. Emma, 1816) Аргументи розуму (англ. Persuasion, 1817), опублікований посмертно Нортенгерське абатство (англ. Northanger Abbey, 1818), опублікований посмертно Незавершені твори Леді Сюзан (Lady Susan), епістолярний роман, незавершений Вотсони (The Watsons), незавершений Сандітон (Sanditon), незавершений Замок Леслі (Lesley Castle) Видання українською мовою Остен, Джейн. Чуття і чутливість / пер. з англ. В. Горбатька. — Харків: Фоліо, 2005. — 319 с. Остен, Джейн. Емма / пер. з англ. В. Горбатька. — Х.: Фоліо, 2005. — 447 с. Остен, Джейн. Гордість і упередженість / пер. з англ. В. Горбатька. — Х.: Фоліо, 2005. — 350 с. Остен, Джейн. Менсфілд-парк / пер. з англ. Д. Радієнка. — Х.: Фоліо, 2008. — 380 с. Остен, Джейн. Нортенгерське абатство / пер. з англ. Т. Шевченко. — Х.: Фоліо, 2009. — 255 с. Остен, Джейн. Доводи розсудку / пер. з англ. Т. Шевченко. — Х.: Фоліо, 2009. — 318 с. Остін, Джейн. Гордість та упередження / пер. з англ. Ганни Лелів. — К.: Знання, 2015. — 382 с.
Сестри Бронте	БРОНТЕ, Шарлотта (Bronte, Charlotte — 21.04.1816, Торнтон - 31.03.1855, Гоуорт); Емілі (Bronte, Emily — 30.07. 1818, Торнтон - 19.12. 1848, Гоуорт), Енн (Bronte, Anne — 17.03.1820, Торнтон - 28.05.1849, Скарборо) - англійські письменниці. Творчість кожної з них — по-своєму значне і яскраве явище в розвитку англійської романістики в перехідний період від кінця 40-х pp. XIX ст. до наступних десятиліть. У творах сестер Бронте відобразилися характерні особливості часу. Особливої популярності заслужили романи Шарлотти Бронте «Джен Ейр» та Емілі Бронте «Грозяний перевал», нового життя у теперішній час набули й твори Енн Бронте «Аґнес Ґрей «і «Незнайомка з Вайльдфелл-холу». Усі три сестри Бронте народились у містечку Торнтон в одному із глухих районів Йоркширу. Перша публікація сестер була спільною. У 1846 р. під чоловічими псевдонімами вони видали збірку «Вірші Каррера, Емка та Ектона Белл» («Poems by Currer, Ellis and Acton Bell»). У подальшому кожна пішла своїм шляхом. За своє життя Шарлотта Бронте написала декілька десятків віршів і чотири романи — «Вчитель» («The Professor», 1847; опубл. у 1857), «Джен Ейр» («Jane Eyre», 1847), «Шерлі» («Shirley», 1849) і «Містечко»(«Viltette», 1853). У романах порушуються проблеми жіночої рівноправності соціальної нерівності, відображені робітничі заворушення, обговорюються питання освіти. Твори Шарлотти Бронте багато в чому автобіографічні, у них відобразилися враження та події її особистого життя. Її книги здійснили переворот в уявленнях про мораль. Своєрідним маніфестом боротьби за жіночі права став роман «Джен Ейр», а «Шерлі» та «Містечко» зміцнили цю думку. Дух романтизму втілений у творі величезної емоційної напруги — романі «Грозяний перевал» Емілі Бронте. Його називали «найромантичнішим романом», «диявольською книгою, яка об'єднала всі найсильніші жіночі нахили», одним із кращих романів «за силою і проникливістю», «одним із маніфестів англійського генія... романом, який переростає в поезію». Це роман про кохання в умовах соціальної нерівності та несправедливості, його конфлікт зумовлюється зіткненням мрії та дійсності. Інша тональність притаманна творам Енн Бронте — і її віршам, і двом її романам — «Аґнес Ґрей» (1847) і «Незнайомка з Вайльдфелл-холу»(1848). Достовірність життєвого досвіду, переданого Енн Бронте в її творах, надає їм особливого ліризму, проникливості звучання. Її романи - це своєрідний щоденник, що містить багато обставин та реалій життя автора й епохи, це один з варіантів документальної прози вікторіанської Англії. Літературна спадщина сестер Бронте увійшла у скарбницю національної англійської культури, здобувши визнання далеко за межами Англії. Українською мовою окремі твори сестер Бронте переклали М. Рудницький і П. Соколовський. ШАРЛОТТА, ЭМИЛИ И ЭНН БРОНТЕ [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.liveinternet.ru/users/slavyankali/post235568165/. – Название с экрана
Джордж Еліот	Еліот (Eliot) Джордж (пседонім; справжнє ім`я Мері Енн Еванс, Evans) (22 листопада 1819, Арбер, Уорікшір - 22 грудня 1880, Лондон), англійська письменниця. Мері Енн (згодом вона скоротила це ім`я до Меріан) народилася в маленькому сільському приході в самому серці Англії. «Джордж Еліот» - це її псевдонім, під яким вона видала свою першу повість «Сумна доля преподобного Еймос Бартона» (1857), що склала з двома іншими збірник «Сцени з життя духовенства» (1858), і яким підписувала свої подальші твори.  В юності відвідувала навчальні заклади для дівчат і багато читала. Дар художника поєднувався у Джордж Еліот з аналітичним складом розуму. Вона була однією з найосвіченіших жінок епохи, пильно стежила за розвитком філософської, соціологічної та природничо-наукової думки, довгі роки редагувала літературний розділ журналу «Вестмінстерське обозрение», переклала англійською мовою «Життя Ісуса» Д. Ф. Штрауса, «Сутність християнства» Фейєрбаха і «Етику» Спінози. Людина широких поглядів, вона вітала французьку революцію 1848, хоча для Англії вважала прийнятним тільки шлях поступових реформ. Її світогляд можна було б назвати радикальним консерватизмом. Життя Джордж Еліот, небагате яскравими подіями, прожите згідно з притаманними їй загостреним усвідомленням обов`язку перед близькими і любов`ю до порядку і розміреності, було відзначене винятковою духовною та інтелектуальною активністю. Авторитет письменниці був величезний, можна сказати, незаперечний, причому в сфері як літератури, так і моралі. На неї дивилися як на наставницю, вчителя життя. Її називали Сівіллою. Сама королева Вікторія була ревною її шанувальницею. Видатні письменники різних поколінь, від запеклого Тургенєва до молодого Генрі Джеймса, відвідували «Прайорс-Хаус», лондонську резиденцію Льюїс, щоб засвідчити Джордж Еліот свою повагу і симпатії. Джордж Еліот належать сім романів, повісті, есе та вірші. У повістях і в романах «Адам Бід» (1859), «Млин на флосс» (1860), «Сайлес Марнер» (1861), «Мідлмарч» (1872) письменниця тяжіла до зображення буденного, житейських історій, прагнучи при цьому до граничної точності та об`єктивності малюнка. Роман «Мідлмарч» - це найдосконаліше твір Джордж Еліот - широка панорама англійської життя першої третини 19 в., художній зріз всього суспільства в мініатюрі, енциклопедія людського серця.

Завітайте до віртуальної картинної галереї «Жінка і книга». – Режим доступу: http://woman-and-book.blogspot.com/

  

 Пропонуємо бібліографічні покажчики

«Феномен жіночої прози» [Електронний ресурс]. : Біобібліографічний покажчик /укладач О.В Пошибайло; Полтавська обласна бібліотека для юнацтва ім. О.Гончара . – Вип. 3. - Полтава, 2015. – 44 с. - Режим доступу: http://ru.calameo.com/read/00450687213f4cf06dba1

Та матеріали по жіночій тематиці

ГЕНДЕРНІ СТУДІЇ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ [Електронний ресурс]: МАТЕРІАЛИ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СТУДЕНТСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ (12–13 БЕРЕЗНЯ 2015 РОКУ) . - Бердянськ, 2015.  - Режим доступу: http://bdpu.org/sites/bdpu.org/files/ifsk/gender-z_2015.pdf

Підготувала: Л.Даниленко