ЛІТЕРАТУРЕІ ЮВІЛЕЇ КВІТНЯ
3 квітня виповнилося 110 років від дня народження Олійника С. І. (1908-1982),
українського поета, гумориста і сатирика
Степан Олійник - поет-гуморист, сатирик майже чотири
десятиліття віддав праці в літературі і понад п’ять десятиріч – журналістиці
Викривав міщанство, ницість, хабарництво, сутяжництво,
тобто все те, що не прикрашає людину. Боровся за ствердження добра і правди,
чесності й благородства. Без його творчості неможливо уявити українську сатиру
і гумор. Старшому поколінню пам’ятаються його фейлетони в журналі «Перець»
Народився Степан Олійник 3 квітня 1908 року в селі
Пасисели на Одещині в багатодітній хліборобській сім’ї. В імперіалістичну,
тобто Першу світову війну батька мобілізували на фронт. Степан був найстарший,
отож доводилося і по господарству поратися, і в полі орати, сіяти, косити, й
молотити. Наука хлопцеві давалася легко. Уже в першому класі написав лист до
батька, який перебував у австрійському полоні. Після закінчення чотирирічки тато
кіньми повіз Стьопу до Одеси, в школу імені Лесі Українки. "Виводили в
люди" хлопця гуртом. Коли в 1930-му батько потрапив під
"розкулачку", юнак уже був студентом. Ясна річ, сина "ворога
народу" з вузу виключили, і він влаштувався на роботу рульовим на кораблі,
а коли через рік відновився в педінституті, то заарештували вже самого.
Перебування в казематі не минулося безслідно: від нервового стресу захворів на
епілепсію. Відпустила недуга лише після війни.
У 1934 році закінчив педінститут. Працював
кореспондентом газети "Чорноморська комуна", обійшов багато районів
Одеської області. Зрідка друкував поезії в газетах. Ще в студентські роки, коли
заарештували Степана Івановича, одним із свідчень "буржуазного
націоналізму" стала українська сорочка. Донощик повідомляв, буцімто
Олійник вербував у молодіжне підпілля лише тих, хто одягав вишиванки. Справді,
свого часу поклялися вони з Володимиром Івановичем носити українські сорочки.
Незалежно від моди. Як талісман. І на столі слідчого вона лежала поруч із
конспектами та віршами. У першій своїй битві в 1941-му в Голосіївському лісі
він теж був у ній. Командир парашутно-десантної бригади Олександр Родимцев
неабияк здивувався, коли перед ним постав "вояк" із посвідченням
газети "Червона Армія" не в гімнастерці, а в розірваній, вкритій
пилюкою... українській сорочці. "Білобілетник" Олійник дістав тоді у
подарунок трофейний пістолет.
Розповідали, що коли Степан Іванович лікувався в
знаменитій одеській клініці Філатова, то теж не розлучався з вишиванкою. Його
талісман приніс невимовну радість: після операції на очах, виконаної
талановитим хірургом почав бачити. Війна знову наздогнала письменника під
Сталінградом. Після евакуації пішов працювати в "Сталінградську
правду". Коли ж ворог наблизився до міста, газета стала прифронтовою, а
Олійник – прифронтовим кореспондентом. Створив образ веселого солдата,
українського Тьоркіна.
А друкуватися почав ще з 1926 року. Опублікував понад
сто поетичних фейлетонів. Написав лібрето комічної опери «В степах України».
Для його віршів характерні актуальність тематики,
сатирична гострота, політична цілеспрямованість, соковитий український гумор.
Вони часто друкувалися в газеті «Правда» та інших центральних виданнях;
перекладені багатьма іноземними мовами. За мотивами його сатиричного фейлетону
«Пес Барбос», надрукованому в газеті «Правда» 1960 року, режисер Леонід Гайдай
зняв свій відомий короткометражний фільм «Пес Барбос і незвичайний крос».
Помер 11 січня 1982 року в Києві, похований на
Байковому кладовищі
Земляки письменника-гумориста щороку ось уже більше двадцяти
років проводять на Одещині Олійниківські дні та Олійниківські читання.
Заснували Всеукраїнську літературну премію імені Степана Олійника, Благодійний
фонд. У селі Левадівці за кошти краян встановили пам’ятник односельцеві. Вийшли
збірка вибраних творів та книга спогадів. Отже, збуджується дещо пригаслий
інтерес до творчості Степана Івановича Олійника.
3 квітня 2018 року - 100 років від дня народження Гончара О. Т. (1918-1995),
українського письменника
Олесь (Олександр) Гончар - великий
український письменник, який став класиком світової літератури
Народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті
Дніпропетровська. Ще змалку залишився без матері, виховувався бабусею по її лінії
на Полтавщині, носив і її прізвище. Закінчив семирічку у сусідньому селі,
Харківський технікум журналістики. З 1937р. активно починає друкуватися у
періодиці. У 1938р. вступає до Харківського університету, з якого у 1941 р.
добровольцем пішов на фронт, рік провів у полоні, з якого втік, потім з 1943 по
1945 чесно, як сержант мінометної батареї, воював на передовій, зокрема приймав
участь у битві за Київ на річці Рось, удостоєний двох бойових орденів і трьох
медалей «За відвагу».
Після закінчення війни повертається до навчання у
Дніпропетровському університеті. Вступає до аспірантури при Інституті
літератури ім. Шевченка АН УРСР. У 1963р. за роман «Тронка» присуджено
Ленінську премію. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. Став
академіком АН України (1978), Героєм Соціалістичної праці (1978), лауреатом 2-х
Сталінських (1948 і 1949) і Державної премій СРСР (1982), керував довгі роки (1959-1971)
Спілкою письменників України. Відроджував українську культуру, мову та націю. Була
і заборона на 20 років публікації його роману «Собор», різка реакція Союзу
письменників СРСР на відмову Гончара у 1966 році брати участь в засудженні
книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». З кінця 80-х рр. Олесь
Гончар - активний учасник Народного Руху України і активний борець за
незалежність України, якому у 2005 р. посмертно було присвоєно звання Герой
України.
Люди, які знали Олеся Терентійовича ближче, називають
його зодчим душі людської, що все своє життя присвятив відродженню української
душі. Недарма в своєму щоденнику письменник дякував Всевишньому за те, що дав йому
право народитися українцем.
Помер 16 липня 1995р. в Києві.
Творчість: повісті «Стокозове поле», «Земля гуде», «Микита
Братусь», повість новела «За мить щастя», збірки «Новели», «Фронтові поезії», роман
у новелах «Тронка», романи «Людина і зброя», «Прапороносці» (книга 1. «Альпи» (1946), книга 2. «Голубий Дунай» (1947), книга 3. «Злата
Прага» (1948)), «Собор» та інші. Історико-революційна дилогія Гончара «Таврія» (1952) і
«Перекоп» (1957), присвячена подіям громадянської війни на Півдні України.
Джерела:
Поет-гуморист Степан Олійник. - режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/14333/
Олесь (Олександр) Терентійович. - http://heroes.profi-forex.org/ua/gonchar-oles-oleksandr-terentijov
Немає коментарів:
Дописати коментар