вівторок, 10 липня 2018 р.

Лесю Танюку - 80

Літературний календар
8 липня 2018 року - 80 років від дня народження Леся Танюка (справж. імя - Леонід Степанович) (1938-2016), українського режисера, театрознавця, перекладача, громадського діяча
  

Лесь Танюк  поставив понад 50 вистав: "Маклена Граса", "Патетична соната" М.Куліша, "Ніж у сонці" за І.Драчем, "Матінка Кураж" за Б.Брехтом, "В день весілля" В.Розова, "Казки О.Пушкіна", "Месьє де Пурсоньяк" за Мольєром, "Принц і жебрак" за М.Твеном, "Вдова полковника" Ю.Смуула, "Диктатура совісті" М.Шатрова; реж. фільму "Десята симфонія", сценарист "Голод-33", автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження.
Автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірки поезій "Сповідь" (1968); книг: "Марьян Крушельницкий" (1974), "Хроніка опору" (1991), "Хто з'їв моє м'ясо?" (1994), "Монологи" (1994), "Як рубали фермерів під корінь" (1994), "Парастас" (1998), "Quo vadis, Україно?", "Кому закони не писані?", "Твори у 3-х томах. Слово. Театр. Життя"; упоряд. і автор статей в книгах: "М.Куліш. Твори в 2-х т." (1990), "Лесь Курбас. Статті і спогади" (1987), "В'ячеслав Чорновіл. Пульс української незалежності" (2000); перекл. творів Шекспіра, Мольєра, Брехта, Піранделло, Апполлінера, роману Дж. Кері "Улюбленець слави", Ж.Кесселя "Лев", Г.Креґа "Про мистецтво театру" (1974) та ін. Один з ініціаторів створення Антикомуністичного антиімперіалістичного фронту. 1989-92 — співголова Всеукраїнського товариства "Меморіал" ім. В.Стуса.
Депутат Верховної Ради 5-х скликань (з 1990-2007р.р), член НРУ.
Заслужений діяч мистецтв України (1995).
Протягом всього життя Лесь Танюк вів щоденник, в якому описував все, що з ним відбувалось.

Танюк Л. «Vita Memoriae». Вибрані поезії та переклади /Лесь Танюк; Упорядн. О. Танюк, - Смолоскип, 2017. – 232 с. – (Сер. «Шістедисятники»)
Збірка поезій «Vita Memoriae» (життя пам’яті) - це останній твір, над яким працював Лесь Танюк, - поет і перекладач, режисер і мистецтвознавець, дисидент-шістдесятник, засновник легендарного Клубу Творчої Молоді (КТМ), Голова Національної спілки театральних діячів і засновник Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса, народний депутат ВР I-V скликань, людина енциклопедичних знань та високої культури… Не випадково люди, що були вражені універсалізмом та душевним талантом Леся Танюка, називали його «Лицарем культури», «Воїном честі», «Охоронцем історичної пам’яті»… Вірші в збірці подані за хронологічним принципом написання, але відповідними циклами, де цей принцип може бути і порушено. Отже, маємо «Інтродукцію» - і три цикли: «Omnia vincit amor» («Кохання долає все»), «Urbi et orbi» (громадянська лірика), «Totus mundus agit histrionem» («Весь світ грає комедію» - за театральними мотивами). Завершують збірку «Вибрані переклади».
Електронні джерела:
Режисер, дисидент, депутат. Головні факти про Леся Танюка [Електронні ресурс] . – Режим доступу:  https://ua.112.ua/statji/rezhyser-dysydent-deputat-holovni-fakty-pro-lesia-taniuka-299120.html. - Назва з екрану. – Дата звернення: 9.07.18.

Проблеми сім'ї, родини у художніх творах


8 ЛИПНЯ ВІДЗНАЧАЮТЬ ДЕНЬ РОДИНИ

Проблеми сім’ї на сторінках художніх творів української літератури
Огляд літератури

Всім відомі твори з народного життя - повісті «Микола Джеря» та «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, які стали чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю. Тут показано сільське життя родин, сільські сварки.  Повісті вчать нас, що людина, незважаючи на соціальні умови, повинна бути великодушною, повинна розуміти оточуючих, щоб ніякі причини, перешкоди, труднощі не змогли б зробити з неї егоїста та власника.
Повість-поема «Поза межами болю» Осипа Турянського допомагає зрозуміти цінність сім’ї, особливо коли людина перебуває в екстремальній ситуації.
Основою сім’ї є любов, передусім любов між батьками. Хоча подружжя Половців (новела «Шаланда в морі» Юрія Яновського) прожило у злагоді, повазі, взаємовиручці довге життя, їхні почуття і на старість залишилися по-юнацьки чистими і світлими.
Довір’я, вірність, самопожертва, взаєморозуміння, бережливе ставлення одне до одного є основою сім’ї Михайла і Соні (новела «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника).
Ганна Чураїха (роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко) народила доньку з великої любові (автор захоплено розповідає про піднесене почуття Ганни і Гордія Чураїв).
У родині треба навчитися розуміти один одного – так, як це готові робити і роблять Микола Баглай і Єлька Чечіль (роман «Собор» Олеся Гончара). Тільки добре і світле, повертає їй віру в людей, у їхню доброту і честь, справедливість.
Сім’я, побудована на ненависті між подружжям, – це сім’я Гнідих (роман «Місто» Валеряна Підмогильного).
Сім’я, яка сповідує фальшиві цінності, бездуховна і прагматична; у ній культивується пристосуванство і брехня, егоїзм і підлість (повість «Іван Іванович» Миколи Хвильового).
Славна родина Запорожців (кіноповість «Україна в огні» Олександра Довженка) має свої цінності, зокрема в ній живе культ матері.
Сильну сім’ю подружжя створює власними руками, а не покладається на чиюсь допомогу чи щасливий поворот долі. Так, Марія (однойменний роман Уласа Самчука) не захотіла жити з нелюбом у багатстві, вибрала життя з коханим, правда, у великій бідності.
У вірші «Пісня про рушник» Андрія Малишка мати відкриває синові сповнений краси світ – «росянисту доріжку, зелені луги, солов’їні гаї», шелест трав, щебетання дібров. Мати – берегиня сина і доньки: вона на щастя, на долю дає власноруч вишитий рушник, щоб вберегти дитину свою від лихого, щоб захистити від невдач, щоб помножити сили у випробуваннях.
Таким же оберегом є й сорочка, вишита мамою «червоними і чорними нитками» (вірш «Два кольори» Дмитра Павличка). Та сорочка допомагає не заблукати в життєвій безвісті, а неодмінно вертатися «на свої пороги».
Мати дає перші уроки високої моралі синові, який ще лежить у колисці: можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати», «можеш вибирати друзів і дружину, вибрати не можна тільки Батьківщину» (поезія «Лебеді материнства» Василя Симоненка). Справжній патріотизм, наголошує автор, передається дитині з молоком матері.
У вірші «Пісня про матір» Бориса Олійника добра, невсипуща мати-трудівниця іде в засвіти («за межу»), виконавши свою місію: вона «навчила дітей, як на світі по совісті жити», залишила після себе світ краси і поезії («всі райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках»).
.
У п’єсі «Дикий Ангел» Олексій Коломієць вивів повнокровний привабливий образ батька – справжнього глави сім’ї. Так, Платон Микитович заробляє (навіть тепер, перебуваючи на пенсії), продовжує навчати і виховувати своїх чотирьох уже дорослих дітей, відчуває відповідальність за їхні вчинки.
У новелі «Дитинство» Юрія Яновського створено образ прадіда Данила – мудрого, тактовного, культурного, поетичного чоловіка. Він щиро любить малого Данилка, однак не захищає від справедливого покарання матір’ю (у сцені прочитується єдність вимог у вихованні дитини дорослими). Прадід учить хлопчика витривалості, силі духу, поміркованості, оптимізму.
Хоч і не був звінчаний зодчий Софії Київської Сивоок з княжою донькою Ярославою (роман «Диво» Павла Загребельного), однак сім’я у них була (Ярослава народить від Сивоока сина). Чоловік повинен захищати дружину, оберігати її від усього злого. Ігноруючи смертельну небезпеку, Сивоок свідомо рятує кохану від переслідувань, а сам гине.
Грицько Васюренко (новела «Син» Валер’яна Підмогильного) знемагає від голоду (події відбуваються 1921 року), однак з останніх сил намагається порятувати від смерті стару матір: міняє в місті одяг на хліб, годує її, докоряє собі, що з’їв більше, аніж треба було б (отож ніби вкрав у матері шматок хліба).
У новелі «Мати» Григорія Косинки син будь-що прагне врятувати вмираючу матір, незважаючи на смертельну небезпеку (на околиці села між собою б’ються білополяки, червоноармійці, гайдамаки). Хлопець свідомо кидається у кривавий вир.
У романі «Тигролови» Івана Багряного Наталка з братом Грицем гордяться батьком – досвідченим і мудрим звіроловом, шанують матір – берегиню родини. Діти з вдячністю приймають науку батьків-патріотів і самі виростають патріотами України.
З великим пафосом розповідає малий Сашко про свого батька (кіноповість «Зачарована Десна» Олександра Довженка): «з нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів – він годивсь на все». Батько вміє все робити; він дужий, тому так затишно хлопчикові з ним. З великою любов’ю розповідає Сашко і про матір, яка найбільше любить саджати що-небудь у землю, щоб «проізростало», і радіє, «коли вилізає з землі всяка рослиночка». Гарне слово у творі знайдено і про діда Семена, який був «дуже схожий на Бога» і «любив гарну бесіду і добре слово, був добрим духом лугу і риби, розмовляв з усім живим».
У вірші «Українське альфреско» Ліна Костенко показує, на перший погляд, ідилічну картинку – у заквітчаній хаті живуть дід і баба, у яких є навіть курочка ряба, що несе «яєчка золоті». Одного не мають старенькі – онуків, яким можуть розказати стільки казок. А може, онуки є, та забули дорогу до дідуся й бабусі. А може, ту дорогу не пам’ята-ють їхні батьки – невдячні сини і доньки самотніх старих людей.
Молодий чиновник Володька Лобода (роман «Собор» Олеся Гончара) зрікається батька і примушує старого чоловіка вийти з рідної оселі та й поселитися в будинку металурга (будинку для престарілих). Батько, так думав син, заважав Володьці творити кар’єру. Батькопродавець (так називають Володьку односельці) не відчуває докорів совісті, сумління.
У поезії «Та було у матері чотири сини» Бориса Олійника сини геть забули про свій обов’язок – доглядати стару неньку. Хлопці десятки років не показувалися на порозі рідного дому. Тому й не пам’ятають материну пісню, соромляться рідної мови. Та й дорогу до села, де стоїть батьківська хата, вони ледве відшукали на карті…
Складні стосунки князя Ярослава Мудрого з дружиною Інгігердою (драматична поема «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги). Інгігерда зневажає чоловіка (адже в його жилах тече кров рабині), навіть стає на чолі збройного виступу проти князя. Здавалось, два десятки років ненависті так поруйнували душу княгині, що повороту до сімейної злагоди не буде. Однак горда Інгігерда перетворюється на лагідну Ірину.
Борис Олійник пропонує свій «рецепт» вирішення вічної проблеми батьків і дітей». Батьки і діти повинні пустити один одного у свій світ – з його проблемами, стражданнями, надіями. Так, як це робить батько з поеми «Урок».
У новелах «Я (Романтика)» і «Мати» Миколи Хвильового розказано про одну з найбільших трагедій – руйнування сім’ї. У першій новелі син свідомо і холоднокровно вбиває матір заради чистоти більшовицької ідеї (справжній комунар), ствердження власної відданості соціалістичній революції. У новелі «Мати» теж розпадається сім’я, адже обидва брати – Остап і Андрій – так ненавидять один одного, що понад усе бажають братової смерті. Сини не тільки не слухають матір, яка благає їх помиритися; вони кепкують зі старенької, принижують її, погрожують їй.
Подібне страшне горе – братовбивство – увійшло в сім’ю рибалки Мусія Половця: від братньої руки в один день загинули троє синів (новела «Подвійне коло» Юрія Яновського). Забули молоді Половці добру батькову науку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

Джерела інформації:
Бабійчук Т. Проблеми сім’ї на сторінках художніх творів української літератури/ Тамара Бабійчук // Українська література в загальноосвітній школі . – 2015, № 4. – С. 23-26 . – Режим доступу: . – Назва з екрану. – Дата звернення: 9.07.18


пʼятниця, 6 липня 2018 р.

Поцілунок в мистецтві


6 ЛИПНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЦІЛУНКУ

Сьогодні всі бажаючі можуть «обмінюватися своїми душами» на повних правах — 6 липня відзначається Всесвітній день поцілунку.
Цьомки, чмоки, поцілунки,
Для душі це подарунки,
Дружні, ніжні та пристрасні,
Всі вони – завжди прекрасні!
В них сьогодні іменини,
Зі всіма вітайтесь ними,
Цілуйтесь весело й завзято,
І поцілунок створить свято!
Історія
Виникло це незвичайне та романтичне свято наприкінці 19 століття у Великій Британії і носить відповідну назву «World Kissing Day». А через сто років Організація Об’єднаних Націй затвердила День поцілунків, і свято набуло статусу міжнародного.
Традиційно цього дня по всій планеті проходять святкові заходи, конкурси та змагання, пов’язані з поцілунками. На деяких навіть розігруються призи за найдовший, найпристрасніший або за найбільш незвичайний та красивий поцілунок.
Усю свою історію люди проявляли почуття через поцілунок. Коли ми опиняємося в романтичній ситуації або бачимо кохану людину, у нас виникає перше бажання – поцілувати її. Коли ж з’явився такий прояв кохання, як поцілунок? Є кілька версій. Перша – ритуальна, вона розповідає, що спочатку поцілунок був направлений до божеств як вищий прояв довіри. Пізніше в людей з’явилася віра в те, що під час поцілунку відбувається обмін душами. Ще одна популярна версія – антична, розповідає про те, що відтоді як розгніваний Зевс розділив чоловіків та жінок, вони намагаються знайти свою втрачену половинку через поцілунок.
Із словника української мови
ПОЦІЛУНОК, нку, ч. Дотик губами до кого-, чого-небудь як вияв любові, ласки і т. ін. Брати, обмінявшись щирим поцілунком, пішли на спочинок (Фр., VI, 1951, 219); Цілує [Лукаш] її довгим, ніжним, тремтячим поцілунком (Л. Укр., III, 1952, 215); [Стьопа:] Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (Корн., І, 1955, 87); * Образно. Ми за руки взялися. На лице твоє миле ліг ясного проміння поцілунок палкий (Сос., II, 1958, 60); * У порівн. Море гойдалось. І як тільки воно одхилялось од скелі, вона одкривала червоні ясна. Але зараз м'яким любовним рухом, як поцілунком, море знов затуляло той свіжий здоровий рот (Коцюб., II, 1955, 299); // Звук, що супроводить такий дотик. Тихли згодом слова, чувся шепіт і довгий, щемливий поцілунок... (Хотк., II, 1966, 31); Гільом почув два поцілунки: мати поцілувала сина і син поцілував матір (Сміл., Крила, 1954, 43); // Ніжний привіт, переданий усно або в листі. Моє щире вітання і поцілунки дядині, Ліді і всім нашим (Л. Укр., V, 1956, 133); Знаю - любить [Марійка] мене, Знов пишу: «Приїзди! ..» «Не спіши!» шле одвіт з поцілунками (С. Ол., Вибр., 1959, 198).
Осипати (всипати, обдавати, покривати, окривати і т. ін. ) поцілунками кого, що - гаряче цілувати. Тільки ловила [мати] діток коло себе, схоплювала та й поцілунками всипала та усе голосніш ридала (Вовчок, І, 1955, 294); - Може, й голова злетить к чорту... - Не дай боже! Що ти говориш? - жахалася Орися, пригортаючи до себе його кучмату голову та покриваючи її поцілунками (Тют., Вир, 1964, 267);
Посилати поцілунки - подавати знаки привіту рукою від губ у напрямку до когось. В кімнаті з'являється сестра-жалібниця. Вона без церемоній випроваджує гостей... Тайах із Севом виходять, усміхаючись нам і посилаючи поцілунки (Ю. Янов., II, 1958, 135); Поцілунок рукою (повітряний, летючий) - знак привіту, переданий рукою від губ у напрямку до когось. Біжить [Любов] на веранду, спиняється, обертається і посилає Орестові скілька поцілунків рукою (Л. Укр., II, 1951, 60); Хотіла [Зоя] розцілувати його, але він.. так замахав руками, що Зоя не могла приступити до нього. Послала йому повітряний поцілунок і з тим пішла (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 222); Вибігає [Лісова], пославши Мелешкові летючий поцілунок (Коч., II, 1956, 490).
***
Поцілунок [від] Іуди - зрадницький вчинок під виглядом доброзичливості, приязні.
***
Ґустав Клімт - видатний художник і дамський улесник. Його картина "Поцілунок" - один з найбільш поширюваних витворів мистецтва. Найвідомішу картину Ґустава Клімта (Gustav Klimt) "Поцілунок" тисячі разів увічнювали не лише на репродукціях, але й на кавових чашках, футлярах для окулярів, краватках тощо. Засновник модерну в австрійському живописі - улюбленець публіки. Його творчість вважають уособленням еротизму в живописі.
Ґустав Клімт народився 14 липня 1862 року. Родина його жила в бідності, цікавих життєвих перспектив не передбачалося. Але юнак отримав стипендію і пройшов курс навчання у віденському художньо-ремісничому училищі із спеціалізацією на живописі в контексті архітектури.
Один граф замовив у Густава портрет двох людей, де він і його кохана дівчина цілуються. Граф дав Клімту медальйон, звідки він повинен був перемалювати даму. Готова робота сподобалася замовнику, але йому не давало спокою те, що губи закоханих так і не стикаються. Художник сказав йому, що він, в першу чергу, хотів передати настрій, атмосферу і бажання людей зануритися в поцілунок. З цим граф і пішов.
Через якийсь час Густав зізнався, що поки він писав цю картину, він нібито закохався в дівчину з медальйона і не зміг намалювати, що вона цілується з іншим. Правда це чи ні, ніхто не знає, але картина саме в такому вигляді збереглася до наших днів.

***

Картину Олександра Ройтбурди з серії «Прощавай, Караваджо!» у 2009 р. було продано на лондонському аукціоні “Phillips de Pury & Co” за $97 тис. Цікаво, що надихнув художника на створення серії успішних картин резонансний випадок: викрадення з Одеського музею західного і східного мистецтва роботи Караваджо «Поцілунок Іуди».
Електронні джерела:
     Моріак Ф. Поцілунок, дарований прокаженому (збірка) [Електронний ресурс] Франсуа Моріак. – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Mauriac_Francois/Potsilunok_darovanyi_prokazhenomu_zbirka/. - Назва з екрану. – Дата звернення: 6.07.18
До книжки відомого французького письменника, лауреата Нобелівської премії Франсуа Моріака (1885—1970) ввійшли романи «Старосвітський хлопчина», «Агнець», «Поцілунок, дарований прокаженому» та повість «Мавпуля». Ці твори підтвердили його реноме тонкого майстра психологічного аналізу, творця родинних саг французької провінції. Книжка розрахована на широке коло читачів.
Яворський М. Поцілунок Лева Роман /Михайло Яворський [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://chtyvo.org.ua/authors/Yavorskyi_Mykhailo/Potsilunok_Leva/
Автор на тлі особистого життя змальовує українські реалії Другої світової війни. Із патріотичним запалом молодої людини він розпочинає дорогу в доросле життя із окупованого Львова, як член таємної націоналістичної Організації продовжує її битими шляхами Центральної України і раптом… усі поривання зупиняють в’язниці. Спочатку – для політичних в’язнів на Лонцького у Львові, а потім – краківська Монтелюпа. Війна очима головного героя далеко не така, якою описують її підручники з історії. Боротьба маленької людини– ось про що ця книжка, боротьба за життя, за волю, за завтрашній день, за проміння, яким сонце кожного ранку цілує її обличчя

Любов очима художників: 8 поцілунків в мистецтві [Електронний ресурс] . – Режим доступу: https://vogue.ua/ua/article/culture/art/lyubov-glazami-hudozhnikov-poceluy-v-proizvedeniyah-iskusstva.html . - Назва з екрану. – Дата звернення: 6.07.18
Обійми та поцілунки [Електронний ресурс] . – Режим доступу: https://korali.info/obryadi/obiimi-ta-pocilunki.html  - Назва з екрану. – Дата звернення: 6.07.18
«Поцілунок крізь мистецтво: вияв ніжності та тепла» [Електронний ресурс] . – Режим доступу:  http://www.museum-ukraine.info/?p=4323 . - Назва з екрану. – Дата звернення: 6.07.18


Підготувала: Л. Данилекно

вівторок, 3 липня 2018 р.

25 перемог України


 БІБЛІОТЕКА ПРОПОНУЄ УКРАЇНСЬКУ ІСТОРИЧНУ КНИГУ
Палій О. 25 перемог України / Олександр Палій К.: Видавництво :К.І.С., 2013. – 84 с.
Книга Олександра Палія «25 перемог України» популярно викладає історичні події, пов'язані з Україною, що справили найбільший вплив на світову, європейську та українську історію. Перелічені в книзі факти визнані й підтверджені академічною наукою. Книга стане у пригоді студентам, викладачам, учням загальноосвітніх шкіл та всім, хто цікавиться вітчизняною історією.
ЗМІСТ:
Передмова. Народ-страждалець чи/і переможець?
Розгром першої наддержави у світі
Єдина поразка армії Олександра Македонського
Як вихідці з нашої землі зруйнували Римську імперію
Розгром «нерозумних хозарів»
Підкорення Києву земель майбутньої Московії
Щит на стінах «Другого Риму»
Перемоги над ордами «євразійців»
Як Довгорукий отримав по руках. Розгром Ізяславом Мстиславичем засновника Москви
Перемога над «першим великоросом» під Вишгородом 1173 р.
Розвал Монгольської імперії почався з України
Запорізька Січ
Петро Сагайдачний: «туристичними маршрутами» до Туреччини й Криму
Хто зупинив загарбання Європи Османською імперією?
Січ у боротьбі з «Третім Римом» (1604-1618 р.)
Перемоги під Смоленськом 1632-34 рр.
Розгром першої армії Європи під Жовтими Водами 1648 р.
Тріумф під Корсунем 1648 р.
Хто і як перетворив на «пилявчиків» непереможну армію гордовитої шляхти?
Перемога поблизу гори Батіг 1652 р.
Конотопська битва 1659 р.
Звитяги Івана Сірка
Як українські козаки виганяли з Півдня України спадкоємця «Другого Риму»
Відновлення державності в Національно-визвольній боротьбі 1917-23 рр.
Без українського народу війна закінчилася б на Тихому океані
Крах СРСР. Десь там був «Третій Рим»
Післямова. Незашорений погляд на достовірні факти з рідної вежі

Палій О. 25 перемог України [Електронний ресурс] : Реклама книги. Відеопрезентація /Ю. Марченко. – Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=a1_SVEVlxKE. – Дата звернення: 3.07.18. -  Назва з екрану.



Українському бандуристу - 140

ІВАН КУЧУГУРА-КУЧЕРЕНКО – ОДИН З ПЕРШИХ НАРОДНИХ АРТИСТІВ-БАНДУРИСТІВ
 

7 липня 2018 року - 140 років від дня народження
Кучугури-Кучеренка І. І. (1878-1937), українського кобзаря

Серед неповторних особистостей в історії музичного українського мистецтва особливе місце посідає талановитий майстер кобзарської справи Іван Іович Кучугура-Кучеренко.
Народився він1878 року в селі Мурафі Богодухівського повіту Харківської губернії, за іншими даними – у 1869 році.
В дитинстві Іван перехворів віспою і втратив зір. У юному віці у нього вже проявився неабиякий музичний слух з чудовим голосом. Рання смерть батька, родинна нужда не дала можливості вилікувати хворобу очей, і на все життя він залишився слабовидящим, тому ходив з поводирем. Вже в 12 років він навчився грати на бандурі. А в 30-річному віці починає подорожувати по Україні і Росії, знайомить публіку зі скарбами пісенної творчості українського народу. Його могли чути в ті роки у Києві, Москві, Петербурзі, Ростові, Мінську, Одесі, Полтаві, Дніпрі (тоді – Катеринославі).
Серйозний вплив на майстерність гри Кучугури-Кучеренко мав Гнат Хоткевич. А на запрошення Миколи Лисенка кобзар у 1908-1910 роках викладав у студії бандуристів Київської музично-драматичної школи. Кучеренко був надзвичайно талановитий, адже в ті консервативні до всього українського часи йому було присвоєно в числі найперших митців в Україні звання народного артиста спочатку УНР, а потім і УРСР.
Кучугура-Кучеренко знав вісім дум, серед яких майстерно виконував «Олексія Поповича», «Думу про плач невільників»,  «Хмельницький і Барабаш», «Про смерть Хмельницького». В його репертуарі було також близько 300 пісень. Він автор пісні «На високій дуже кручі» (присвяченій Тарасу Шевченку). У співавторстві з Гнатом Хоткевичем вони склали думу про тяжке життя кобзарів.
Всі, хто пам’ятав зустрічі з цим кобзарем згадували, що це була надзвичайно обдарована людина. Мав високий зріст, вродливе обличчя, довгі пишні вуса, а голос – бархатного тембру, баритон. Все це дуже пасувало Івану Кучугурі-Кравченку як бандуристові.
У нього було дві бандури (одна налаштована на мінорний, а друга – на мажорний лад). Кучугура-Кучеренко співав про життя народу – злидні, горе. Очевидці переповідали, що коли доводилося їм сидіти в перших рядах глядачів, то бачили, як переживав кобзар, коли співав яку-небудь трагічну пісню. «По його щоках текли сльози, а він співав… Гучно лунав, чаруючи всіх присутніх його красивий оксамитовий голос. Виконання ним пісень «Та не жури мене, моя мати, бо я й сам журюся», «Ой пущу я кониченька в сад» доводили людей до сліз. З великим піднесенням звучала у виконанні Івана Кучугури-Кучеренка історична пісня «Ой у полі могила з вітром говорила».
А ще Кучугура-Кучеренко був значним майстром музичних інструментів (самостійно робив бандури). І в цьому ремеслі він мав чимало учнів із середовища зрячих аматорів. Видатний співак і бандурист вмів доводити до свідомості слухачів велич та красу українських народних, історичних, жартівливих пісень.
Попри його заслуги перед Україною і любов народу до бандуриста, його, як і тисячі інших українців-інтелігентів, як і його вчителя, соратника та побратима Гната Хоткевича, у 1937 році заарештували «за участь в контрреволюційній діяльності». За вироком «особливої трійки» від 24 листопада 1937 року Івана Кучугуру-Кучеренка було страчено. Є свідчення, що похований він у Харкові, в братській могилі на Польському меморіальному цвинтарі.
 На початку ХХ століття харківська кобзарська традиція була чи найпоширенішою серед народних співців. Найвідомішими були Петро Древченко, Гнат Гончаренко, Павло Гащенко, Степан Пасюга, Григорій Кожушко, Іван Кучугура-Кучеренко, Макар Христенко, Єгор  Мовчан та інші
На концерті в Ахтирці, 1915 р. Зліва направо : Іван Зозуля, Петро Древченко, Іван-Кучугура-Кучеренко, Олександр Гамалія (Левін), Павло Гащенко


Харківська “панотцівська трійця”: Петро Древченко, Іван Кучугура-Кучеренко, Павло Гащенко

На високій дуже кручі
(Пісня про Шевченка)

Слова і музика: Іван Кучеренко-Кучугура 

На високій дуже кручі,
Над самісіньким Дніпром,
Спить Шевченко в домовині  |
Непробудним вічним сном.   |(2)

Любий сину України,
Наш Тарасе дорогий,
Тебе в світі вже немає,    |
А в серцях ти все живий!   |(2)

Твоя кобза ще не вмерла,
На ній струни всі дзвенять,
І про твою вічну славу     |
Всі народи гомонять.       |(2)

Своє слово ми здержали
І зробили, як бажав:
Над Дніпром цим поховали,  |
Щоб ти вічно там лежав.    |(2)

На високій дуже кручі,
Скільки видно над Дніпром,
Спить Шевченко в домовині  |
Непробудним вічним сном.   |(2)
_____________________________
Акорди:
Em H7 Em H7 Em  Em H7 Em H7 Em
На ви_со____кій ду_же кру__чі,
 G           C G  D7 G
Над самісіньким Дніпром,
G            C    G G7 Em H7 Em |
Спить Шевченко в до_мо_ви___ні  |(2)
 G Am Em H7  Em H7   Em         |
Непробудним вічним сном.

Електронні джерела:
Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко. Корифей кобзарського мистецтва [Електронний ресурс] / В. Мішалов. – Режим доступу: http://khotkevych.info/fond/2013/04/12/kobzar-ivan-kuchuhura-kucherenko/. – Дата звернення: 3.07.18. -  Назва з екрану.
Іван Кучугура-Кучеренко був першим народним артистом з-поміж бандуристів [Електронний ресурс] / Н.Костюк. – Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/archives/17330 . – Дата звернення: 3.07.18. -  Назва з екрану.
Той, хто зберіг традицію. Харківський кобзар Петро Древченко [Електронний ресурс] / К.Черемський. – Режим доступу: http://khotkevych.info/fond/2013/10/01/toj-hto-zberih-tradytsiyu-harkivskyj-kobzar-petro-drevchenko/. – Дата звернення: 3.07.18. -  Назва з екрану.
Іван Кучугура-Кучеренко [Електронний ресурс] / Енциклопедія сучасної України. Культура/К; М.П. Чабан. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=52486. – Дата звернення: 3.07.18. -  Назва з екрану.


Підготувала: Л. Даниленко

понеділок, 2 липня 2018 р.

ІГОР РИМАРУК - 60


ІГОР РИМАРУК – ПОЕТ ВІД БОГА


4 липня 2018 року - 60 років від дня народження Римару́ка Ігоря Миколайовича (1958-2008), українського поета, лауреата Шевченківскої премії 2002 року
Ігор Римарук був одним із небагатьох українських поетів, про якого можна було сказати «поет від Бога». Але так само можна сказати, що вся його творчість була своєрідною дорогою до Бога, дорогою складною й подекуди просто нестерпною. Улюблені Божі сини завжди мають непрості взаємини з Отцем. Поезія для Римарука була постійним «витіканням душі», яку треба було віддати без залишку — це був його життєвий борг.
Його вірші мали в собі щось від молитов, хоч у визначеному ще в 1980-ті роки поділі української поезії на «сповідальників» і «метафористів» його найчастіше залічували до других. Однак, за всієї густоти й насиченості Ігоревої поезії, вона була максимально доступною та прозорою, як сповідь. Важко знайти більш християнського поета в сучасній українській поезії. Кожен поет — носій бодай маленького шматочка істини. А в Римарука ця істина була особливо гіркою та болісною.
Народився 4 липня 1958 року в селі М'якоти Ізяславського району на Хмельниччині в сім'ї вчителів.
В 1962 році батьки переїхали в село Западинці. Тут він навчався в школі і закінчив її у 1974 році із золотою медаллю. З червоним дипломом завершує і факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.
В 1978 році починає друкувати свої твори в журналах «Дніпро», «Жовтень», в «Літературній Україні».
Після закінчення університету працює в редакції газети «Вісті з України», пізніше — редактор видавництва «Молодь», зав. відділом поезії видавництва «Дніпро».
В 1984 році виходить перша збірка поета «Висока вода». Він стає членом Спілки письменників України. За другу збірку «Упродовж снігопаду», що вийшла у 1988 році, стає лауреатом комсомольської премії ім. О. Бойченка.
В 1991 році за збірку «Нічні голоси» нагороджений премією ім. В. Булаєнка.
За збірку «Діва обида» в 2002 році нагороджений Національною Шевченківською премією.
Головний редактор журналу «Сучасність».
Жив і працював в Києві. Загинув 3 жовтня 2008 року у м. Львові.


Римарук І.М. Сльоза Богородиці. Вибране. - К.: «Дніпро», 2008. - 400 с.
До книги увійшли вибрані твори з попередніх збірок Ігоря Римарука лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, президента Асоціації українських письменників, головного редактора часопису «Сучасність».
Вірші Ігоря Римарука перекладалися багатьма мовами світу, друкувалися в англо-, іспано-, румуно-, шведсько-, німецькомовних антологіях української поезії.

        ВІРШІ
ОДИН
як перст у цьому світі
один як звір —
ні словеса несамовиті
ні поговір

ні в забутті ні в алфавіті
ні дар ні хрест —
один як звір у цьому світі
один як перст

банальна схема — чорна схима
сухий закон
врятується — бо в побратима
є телефон
бо в нього Довбушева вдача
душа гонка
цікава каже передача
і жду дзвінка

а в іншого інакше трішки
та все ж своє
і з нього ретязь як з опришка
дружина в’є

а ще один а ще одніша
а геть одна
в якої чаша найгіркіша
бо вже — до дна

а те невідання діточе
той херувим
що рідним голосом туркоче —
та хоровим

а білі руки перевиті
разком судин...
невже уперше в цьому світі
він сам-один

як мова — а не як розмова
котрій не вір
бо зойк розіпнутого слова
один як звір

невже уперше довелося
за стільки літ
почути — й не розчути досі
такий завіт:

множинна зірка Віфлеєму —
та кожен син
якого ми не впізнаємо
іде один.

Підготувала: Л. Даниленко