ЛІТЕРАТУРНИЙ КАЛЕНДАР
25 листопада - 180
років від дня народження ІВАНА НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО (1838-1918), українського
письменника
Сучасники високо цінували талант Івана Нечуя-Левицького. Панас Мирний
порівнював його з великим музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою
вражає думку і серце», а Іван Фраико називав «всеобіймаючнм оком України»
Початок його літературної діяльності припав на ті роки, коли писати
українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні
спроби рідною мовою, підписані псевдонімом. У доробку письменника - романи,
повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей.
Народився Іван Семенович Левицький (Нечуй — літературний псевдонім) 25
листопада 1838 року у мальовничому містечку Стеблеві на Черкащині в родині
священика. Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той
організував для сільських дітей. Коли Іванові минуло сім років, його відвезли
на науку в Богуславське духовне училище. Після закінчення училища Іван
Семенович продовжив навчання у семінарії, а потім — у Київській духовній
академії. Але допитливому юнакові було мало знань, отриманих на заняттях. Він
самостійно вивчав німецьку й французьку мови, знайомився з творчістю Марка
Вовчка, Гоголя, Пушкіна, Сервантеса і, особливо, Шевченка, якого любив ще з
дитинства.
Отримавши звання магістра богослов'я, Іван Семенович не захотів бути
священиком, а вибрав шлях викладача російської словесності (української тоді не
викладали). Двадцять п'ять років віддав Нечуй-Левицький педагогічній праці.
Працював в Полтавській духовній семінарії (1865-1866), у гімназіях польських
міст Каліша (1866) і Сєдлеця (1867-1873), у Кишинівській гімназії (1873-1885).
Він мав неабиякий вплив на молодь, пояснював учням, серед яких було чимало
українців, що минуле народу не слід забувати. Саме в цей період під
прибраним ім’ям "Нечуй
І." Іван Левицький розпочав
літературну діяльність:
друкує перші твори
у львівському журналі «Правда» («Дві московки», «Рибалка Панас
Круть», «Причепа»). Кращі здобутки
письменника припадають на 70—80-і роки XIX ст.: роман «Хмари», повісті
«Микола Джеря», «Кайдашева сім’я»,
«Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки».
Помер Іван Нечуй-Левицький на 80-му
році життя у 1918 році
під час революційної руїни
в будинку для
перестарілих, самотній, у
голоді й холоді. Похований на
Байковому цвинтарі в Києві.
*****
27 листопада - 155
років від дня народження ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ (1863-1942), української
письменниці та громадської діячки
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у м.
Гура-Гумора в Південній Буковині (нині м. Гура-Гуморулуй у Румунії) в родині
службовця. У 1873-1877 рр. О. Кобилянська вчилася в початковій чотирикласній
німецькій школі. Не маючи можливості вчитися далі, подальшу освіту вона
здобувала самотужки. З 1889 до 1891 р. О. Кобилянська жила в с. Димка. Пізніше
вона разом з родиною переїхала на постійне життя до Чернівців, брала активну
участь у жіночом;. русі, 1894 року виступила однією з організаторок Товариства
руських жінок на Буковині. Важливою подією в житті О. Кобилянської було
знайомство із Софією Окуневською, однією з найосвіченіших жінок тодішньої
Галичини. Саме вона переконала письменницю писати українською мовою і
познайомила її з українською письменницею Наталею Кобринською, яка пропагувала
жіночий рух у Галичині.
Померла О. Кобилянська 21 березня 1942 р. в Чернівцях.
Літературну діяльність О. Кобилянська почала в середині 1880-х рр. творами
німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою — повість «Людина»,
був надрукований 1895 р. у журналі «Зоря». Це була друга редакція написаного
раніше німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж». Пізніше з’явилися
оповідання й повісті «Він і Вона» (1895 р.), «Царівна» (1896 р.), «Що я любив»
(1896 р.), «Аристократка» (1898 р.), «Valse melancholique» (1898 р.) та інші,
позначені впливами поетики символізму, філософії надлюдини Ф. Ніцше та ідей
жіночої емансипації.
Одним з найпоетичніших творів О. Кобилянської вважається лірично-романтична
повість «В неділю рано зілля копала...» (1909 р.), написана за мотивами відомої
народної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Протягом
1915-1923 рр. О. Кобилянська пише низку новел на антивоєнні теми, серед яких
можна виділити такі твори, як «Лісова мати», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться»
та ін. Увагою до психологічних таємниць людської душі позначені новели О.
Кобилянської «Огрівай сонце...» (1927 р.), «Але Господь мовчить...» (1927р.).
Помітним явищем в історії української прози став роман «Апостол черні» (1926
р.), у якому на широкому суспільно-історичному тлі О. Кобилянська порушила
проблему інтелігенції та народу, із симпатією змалювавши образи представників
духівництва.
************
29 листопада- 240
років від дня народження ГРИГОРІЯ КВІТКИ-ОСНОВ'ЯНЕНКА (1778-1843), українського
письменника, драматурга, засновника одного з перших українських театрів
Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в слободі Основа
поблизу Харкова в дворянській родині (від назви слободи й походить його
псевдонім — Основ'яненко). Спочатку навчався вдома, а потім у Курязькій
монастирській школі. У 1793 р. Григорій як дворянин був зарахований на
військову службу, через чотири роки вийшов у відставку в чині капітана. У 1804
р. він став послушником монастиря, а наступного року повернувся на військову
службу. У 1806 р. майбутній письменник подав у відставку, оселився в Харкові,
став комісаром у народному ополченні. У 1812 р. він працював директором
Харківського театру, заснував Інститут шляхетних дівчат, згодом організував,
відредагував і опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали
"Харьковский Демокрит" і "Украинский вестник". Збирав кошти
на відкриття Харківської публічної бібліотеки. З 1827 р. почав писати прозу і
драматургію.
Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові.
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну
спадщину, написану російською та українською мовами: це комедії "Сватання
на Гончарівці", "Шельменко-денщик", "Шельменко — волостной
писарь"; літературно-публіцистичні статті "Супліка до пана
іздателя", "Лист до видавців "Русского вестника";
історико-художній нарис "Головатый"; фейлетон "Письма Фалалея
Повинухина"; жартівливі вірші "Шпигачки"; романи
"Панхалявский", "Жизнь и похождения Петра Степанова, сына
Столбикова", повісті "Ганнуся", "Панна сотниковна",
"Конотопська відьма", "Маруся", оповідання "Салдацький
патрет", "Купований розум", "Пархімове снідання",
"Перекотиполе", "Малоросійська биль" та інші. Його спадщина
нараховує близько 80 прозових і драматичних творів, щоправда не всі вони мають
однакову художню вартість.
Квітка-Основ'яненко дуже багато зробив для наближення літератури до широких
народних мас. Орієнтуючись на живомовну народну практику, спираючись на усну
народну творчість і здобутки попередників, письменник виробив власний
живописний, реалістичний у своїй основі стиль, збагатив українську літературну
мову, а вплив його прози і драматургії позначився на творчості Тараса Шевченка,
Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків.
ОСНОВНІ ТВОРИ: "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов",
"Козир-дівка", "Салдацький патрет", "Пархімове
снідання", "Конотопська відьма", "Сватання на
Гончарівці".
Немає коментарів:
Дописати коментар