КОРОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ.
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ - УКРАЇНСЬКИЙ ПОЕТ МАСШТАБУ ШЕВЧЕНКА
5 грудня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам’ятна
дата – 140 років з дня народження Олександра Олеся (справжнє ім’я та прізвище -
Олександр Кандиба) (1878-1944), поета, драматурга, громадського діяча.
Кандиба Олександр Іванович (літературний псевдонім
Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на території
сучасної Сумської області, помер 22 липня 1944 року в Празі. Український
письменник, поет, драматург, що представляє символізм, батько поета і
громадського діяча Олега Ольжича.
Походить поет з роду невільниче-чумацького. Отець, Іван
Федорович, керував рибним промислом в Астрахані, де й потонув, коли синові було
11 років. У перший час матері допомагала сім'я загиблого чоловіка, проте
незабаром вона змушена була виїхати до обласного центру, де працювала, щоб дати
трьом дітям гарну освіту. Мати літератора розповідала, що після смерті чоловіка
залишилася з 3 дітьми і 3 червонцями. Саме мати дала Кандибі початкову освіту.
В 4 роки хлопчик уже вмів читати, мати навчила сина любити українську
літературу. У дитячі роки майбутній поет знав напам'ять майже весь "Кобзар"
Шевченка. Сестри Олеся писали в мемуарах, що нерідко можна було побачити, як
маленький Сашко ходив по двору і щось наспівував. На питання про те, яку ж він
пісеньку наспівує, хлопчик відповідав, що не знає пісні ніхто, крім нього;
Навчання в Київському політехнічному інституті закінчити
не зміг через відсутність грошей, здобув освіту лікаря-ветеринара, за цією
спеціальністю працював багато років.
Літературний дебют письменника відбувся в юності, його
вірш опубліковано в альманасі "Багаття" у 1905 році. Незнайомим людям
поет любив представлятися фразою "Не рак, не риба, Олесь Кандиба". Олесем
ласкаво називала чоловіка дружина Віра Антонівна, поет вирішив, що кращого для
нього псевдоніма і бути не може. У 1919 році уряд УНР запропонував Олесю
поїхати в Будапешт як аташе з питань культури, але з Будапешта він їде до
Відня, Берліна, потім до Праги, де і вмирає через багато років. Еміграція стала трагедією його життя. Олесь видає за кордоном ряд збірок,
основна тема яких — туга за Україною:
Душа розірвана,
як рана…
Бальзам далеко
так, як сонце,
А сонце, сонце,
як і щастя,
Там, там, лише в
краю коханім.
(«В вигнанні дні
течуть, як сльози»)
Його вірші в СРСР не видавалися,
ім'я було під негласною забороною, але він був кумиром українців до 1917 р, а
сучасні літературознавці ставлять ім'я Олеся в один ряд з Тарасом
Шевченком. Вже перша його збірка віршів 1907 р. ("З журбою радiсть обнялась")
показала, що "Україна отримала лірика, якого очікувала ще з часів Тараса
Шевченка", - писав Михайло Грушевський. Іван Франко порівнював
його вірші з музикою, Короленко називав його "українським Гейне",
а Леся Українка зізналася, що не може більше писати лірику після
Олександра Олеся.
Його вірші актуальні й досі - гімни
українським воїнам УНР, а потім ОУН-УПА
Українське
військо, мов з могили встало,
Загриміло в
бубни, в сурмоньки заграло,
Розгорнуло прапор
сонячно-блакитний...
Прапор України!
Рідний, заповітний!
В рамках революції 1905 року вірші поета стали знаменами
для свідомої молоді, яка прагнула домогтися самостійності рідної країни. Поет
приєднався до соціал-демократичної партії і займався пропагандою майбутнього
відродження української самосвідомості. Він одним з перших українських
письменників розкриває суть сталінських репресій, в рамках яких мислячі
українці знищуються цілими сім'ями. Трагічні для нації події він зобразив у
сюжеті драми "Земля обітована", перебуваючи в еміграції.
До кінця життя літератор жив з клеймом зрадника, оскільки
до України не мав можливості повернутися. Тривалий час поет жив у розлуці з
сім'єю, дружина з сином не могла виїхати з підконтрольної більшовикам України.
У кінці життя його спіткала одна з найбільших людських трагедій - він пережив
свого власного сина, Олега Ольжича. 10 червня 1944 року в концтаборі
Заксенхаузен той гине від рук фашистів.
Після отриманої звістки у батька загострюється хвороба печінки, через 6 тижнів
після смерті сина, 22 липня 1944 року лікарі констатують смерть письменника. Помер
у Празі, у віці 65 років, похований на Ольшанському цвинтарі.
Крім громадянської лірики, писав вірші про кохання, багато
писав для дітей.
Увічнення пам'яті Олександра Олеся: у 2010 році на
батьківщині письменника, в Білопіллі, поставлений пам'ятник О. Кандибі; також в
рідному містечку Олеся працює музей поета, відкритий в грудні 1998 року; у 2011
році на фасаді будинку в Сумах, де жив письменник, встановлено меморіальну
дошку.
Немає коментарів:
Дописати коментар