Олекса Влизько - поет Розстріляного відродження

Олекса Влизько. Він говорив зі світом своїми віршами... 

Народився 17 лютого (4 лютого за старим стилем) 1908 року на станції Боровйонка Крестецького повіту Новгородської губернії у родині дяка. 1917 року родина переїхала - в село Сингаївка Звенигородського повіту Київської губернії (нині — Шполянський район Черкаської области). У 13 років через важку хворобу майбутній поет втратив слух, але травма компенсувалася розвитком пам'яті та начитаністю. Не зважаючи на фізичну ваду, закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти.

 Багато подорожує, зокрема 1928 року відвідує Німеччину та Памір. Під час однієї з таких подорожей у 1927 році у пресі з'являється повідомлення про загибель Олекси Влизька на Дніпрі. Критик Володимир Коряк у центральній харківській газеті «Комуніст» умістив некролог, у якому назвав юного поета «українським Пушкіним». Але трагічна звістка була лише містифікацією в дусі футуристів, Влизько згодом спростував її весело-іронічною заявою в пресі.

 Після вбивства Сергія Кірова у грудні 1934 року заарештований разом із численною групою діячів української культури, серед яких Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Антін, Тарас та Іван Крушельницькі, Василь Мисик, Роман Шевченко, Анатолій Карабут, Михайло Оксамит та інші. Виїзна сесія Військової колеґії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня 1934 року в Києві винесла Олексі Влизьку смертний вирок за "приналежність до міфічної контрреволюційної терористичної організації", Вирок виконано того ж дня. Реабілітований посмертно у 1958 році.

 Перші вірші писав російською овою, згодом - українською. У літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. — № 22) його вірш «Серце на норд». Відтоді Влизько регулярно друкується в газетах «Комсомолець України», «Культура і побут», «Літературна газета», журналах «Життя й революція», «Молодняк», «Нова громада», «Червоний шлях». Зблизився з Михайлем Семенком і українськими футуристами, активно співпрацював у їхньому органі журналі «Нова генерація». Належав до літературних організацій «Молодняк» і ВУСПП. У першому номері органу ВУСППу — «Літературній газеті» — було надруковано напутні рядки з вірша Олекси Влизька «Поетові»: «Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, - замало глянути крізь скельця, на бунт, виспівуючи марш» (1927).

 1927 року вийшла перша збірка поезій Олекси Влизька «За всіх скажу», згодом відзначена премією Наркомосу УСРР на конкурсі до 10-річчя Жовтня. Крім неї, видав ряд збірок віршів «За всіх скажу» (1927), «Поезії» (1927), «Hoch, Deutschland!» (1930), «Живу, працюю!» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), «П'яний корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934), книжки нарисів «Поїзди ідуть на Берлін» (1931).

    

26-річний поет Олекса Влизько розстріляний разом із великою групою поетів та прозаїків у ніч із 14 на 15 грудня 1934 р. у Києві. . Реабілітований посмертно у 1958 році.
Його брат Олександр, художник, жив у Сімферополі.

СЕРЦЕ

Гей,  ти,  серце,  -  сонячно  гаряче,

Гей,  ти,  серце,  -  сонцем  золоте!

Від  колиски  невгамовна  вдача

Оселилась  з  нами  і  росте!

Понесем  же,  серце,  голі  й  босі.

На  одчай  голівоньку  свою!..

(...Скоро,  скоро  прийде  злота  осінь

І  повисне  тишею  в  гаю...)

Мабуть,  так  накреслено  дороги

Та  стежки  зазорені  мої,  -

Щоб  лягали  вічно  попід  ноги

З  голубого  міста  на  гаї!

ЗА ВСІХ СКАЖУ. Київ, 1927.

 

Література:

Ковалів Ю. Олекса Влизько // Історія укр. літ-ри ХХ ст. Кн. 1. К., 1993;

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933. — Київ: Смолоскип, 2004.; 

Богдан Жолдак - письменник-іронік

Жолдак Богдан Олексійович

(13 лютого 1948 р.)

Драматург, журналіст, перекладач, прозаїк, кіносценарист

Богдан Жолдак – найбільший письменник на Україні – власна вага 154 кілограми. Народився 13.02.1948 р. в сім’ї письменників-незаможників. Має вищу філологічну освіту (Закінчив у 1972 році Київський держуніверситет ім. Т.Г. Шевченка).

Викладав у школі українську мову та літературу, потім організував дві дитячі кіностудії. Писати прозу почав іще в 60-і, однак опублікуватися тоді не вдавалося, друкував лише карикатури, оприлюднився лише в 82-у році як драматург: “Гопак-опера Конотопська відьма” (Академічний театр ім. Франка в Києві), “Хто зрадить Брута?” (там же), та багато інших п’єс у різних театрах України. Перемагав неодноразово з п’єсами на республіканських конкурсах. З 1981 р. викладає кінотелесценаристику в Університеті ім. І. Карпенка-Карого.

Автор сценаріїв до кінофільмів “Козаки йдуть”, “Відьма”, “Іван та кобила”, “Дорога на Січ” та безлічі короткометражних ігрових, анімаційних, документальних, відео стрічок. Створив перший на Україні майстер-клас з кінодраматургії на кінофакультеті КДІТМу.

Був шоуменом кількох телевізійних програм, зараз - ведучий щотижневої радіопередачі “Брехи – літературні зустрічі з Богданом Жолдаком” (щопонеділка на 1-ому каналі Національного радіо).

Прозу друкував у багатьох часописах та газетах України, увійшовши до течії “Нова хвиля”. Прозові збірки “Спокуси”, “Яловичина – макабрески”, “Як собака під танк”, “Бог буває”. Публікувався в прозових перекладних альманахах США, Канади та Німеччини.

Брав участь у багатьох мистецтвознавчих конференціях та семінарах, а також в прямих мистецьких радіо- та телеефірах.

Друкує в газетах та часописах мистецтвознавчі статті. Окрім того дуже плідно працює в жанрі мистецтвознавчого оповідання. Має й чималий доробок у специфічному жанрі “мистецтвознавстві-через-пародію”, де предмет дослідження аналізується за допомогою гротесковї пародії на нього. Учасник Національної спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України.

Автор книжок: «Спокуси» (1991), «Яловичина» (1991), «Як собака під танк» (1994), «Бог буває» (1999), «Антиклімакс» (2001), «Музичні війни» (2004), «Гальманах» (2007), «Капосні капці» (2008). «Богдан Жолдак. Життя видатних дітей: Карпо Соленик, Йосип Тимченко, Іван Піддубний, Юрій Кондратюк, Микола Лукаш» (2009). «Коли генії плачуть» (2009), «Яблука з райського саду» (2013) та інших.

Переклади його творів публікувалися у США, Японії, Хорватії.

На думку Ю.Винничука, саме Богдан Жолдак є батьком українського чорного гумору. А також білого й дебілого. Автор десятка книжок прози, віднесений упорядниками Малої Української Енциклопедії Актуальної Літератури до «міських іроніків». У літературу увійшов уже в досить зрілому віці, – з літературної течії «Нова хвиля» і, за його ж словами, ніяк не може вийти: жене й далі …

Портрет Богдана Жолдака роботи Олени Голуб

Жолдак Б.О. Яблука з райського саду. Оповідання і мініповісті / Богдан Жолдак; передм. Віктора Баранова. - К.: "Преса України", 2013. - 336 с.

Книга представника «київської іронічної школи» Богдана Жолдака, безперечно, принесе неабияке задоволення шанувальникам прози, котра показує життя таким, яке воно є, в якій людська сутність оголена - без "бантиків", "квіточок" і "стразів", покликаних створити ілюзію краси і відволікти від недоліків як форм, так і змісту. Це література, що цілковито вписується у процес енантіодромії, демонструючи "зустріч з тінню" - з іншим, протилежним боком існування як суспільства, так і людини…

Жолдак Богдан Капосні капрці. - Грані-Т, 2008. – 80 с. . – (Сер. «Сучасна дитяча проза»)

Богдан Жолдак. Гальманах. – К.: Факт, 2007. - (Cер. «Exceptis Excipiendis»)

Кіноповість «УКРИ» відомого українського письменника, драматурга та кіносценариста Богдана Жолдака — це бойова проза про сучасне АТО.

Богдан Жолдак. УКРИ. – К.: АБА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015.

Майже сто років тому Юрій Яновський створив неперевершені взірці про тодішнє АТО, узявши фактаж із вуст Юрка Тютюнника.«УКРИ» — це суцільний «екшн», заснований на реальних подіях російсько-української гібридної війни, в якій сучасні українці, подібно до героїв «Енеїди», відчайдушно жартують зі смертю, захищаючи свою землю і честь.

Для читачів майже всіх поколінь.

Письменники-ювіляри лютого_2018

ЖУЛЬ ВЕРН – МАЙСТЕР КЛАСИКИ ПРИГОДНИЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(1828-1905)

  190 років від дня народження французького письменника

 Жуль Верн — французький письменник, один з класиків пригодницької літератури, відомий географ, член Географічного товариства Франції. Народився Жуль Габріель Верн у Фрації, в стародавнім портовому місті Нанті в лютому 1828 року. Він був старшим сином у родині П’єра Верна. Його мати, уроджена Софія де ла Фюйе, була спадкоємицею старовинного роду судновласників і кораблебудівників Нанта. Батько Жюль Верна був адвокатом і мав власну адвокатську контору. Передбачалося, що старший син піде по стопах батька. Проте в одинадцятирічному віці Жюль Верн вирішив стати моряком, найнявшись потайки від батьків юнгою на корабель, що йде в Індію. Вже в цьому віці проявилася пристрасть майбутнього письменника до неймовірних пригод і подорожей. Правда, на цей раз подорож не відбулося і Жюль Верна повернули додому.

У Парижі майбутній письменник здобув юридичну освіту. Однак перемогла любов до літератури і, здавши іспит на ліцензіата прав, Жюль Верн відмовився в 1849 році від кар’єри юриста. Він пише оповідання, комедії. У 1850 році вперше була поставлена його п’єса «Зламані соломинки», яка з успіхом пройшла в Історичному театрі А. Дюма. Продовжуючи писати комедії, оповідання, лібрето, Жюль Верн спочатку працює (1852 — 1854 р. р.) секретарем директора одного з паризьких театрів («Ліричного театру»), пізніше — біржовим маклером. В цей же період він починає посилено вивчати матеріали про наукові досягнення в різних галузях знань, найбільше його цікавить географія, математика і фізика. У січні 1857 року він одружується на Онорине де Віана, з якою познайомився в травні 1856 року на весіллі друга. Від цього шлюбу у 1861 році у них народився син Мішель.

Свою дитячу мрію про далекі мандри письменник нарешті втілює в життя і багато подорожує по світу. У 1859 році на своїй яхті він відвідав Англію і Шотландію, а в 1861 році здійснив подорож до Скандинавії. У 1867 році він відправився в трансатлантичний круїз і побував в Америці. У 1878 році на своїй яхті «Сен-Мішель III» письменник вирушив у велику подорож, відвідавши чимало країн Середземномор’я. У 1879 році він знову відвідав Англію і Шотландію. На «Сен-Мішеля III» письменник побував у 1881 році в Нідерландах, Данії, Німеччині, а в 1884 році на Мальті, в Алжирі, Італії і ряді країн Середземномор’я. Це були не пусті подорожі, багато з них стали основою пригодницьких романів з цілого циклу з загальним назвою «Незвичайні подорожі».

Перший роман з цього циклу був надрукований у 1863 році і відразу приніс письменникові величезний успіх. Це надихнуло письменника на створення нових пригодницьких романів з описом захоплюючих неймовірних наукових чудес. Новий його роман «Подорож до центру Землі» вийшов в світло в 1864 році, потім з’явилися романи «З Землі на Місяць» (1865), а також «20 000 льє під водою» (1869), «П’ятнадцятирічний капітан» (1873), «Таємничий острів» (1875) і багато інших. Всього було написано 66 романів, а також багато п’єс і повістей. У романах Жюль Верн фантастично точно передбачив такі наукові винаходи і відкриття, як акваланги і підводні човни, міжгалактичні польоти і космічні кораблі, літаки і вертольоти, відеозв’язок і телебачення і безліч інших. Багато екранізовані романи письменника, найбільш відомі: «20 000 льє під водою», «Навколо світу за 80 днів», «Діти капітана Гранта» і багато інших. Іменем знаменитого письменника вчені назвали кратер, розташований на зворотному боці Місяця. У 1892 році Жюль Верн був нагороджений орденом Почесного легіону. Любитель подорожувати, Жюль Верн, на превеликий жаль, змушений був відмовитися від них назавжди з-за трагічної події, що сталася з ним 9 березня 1886 року. В цей день його тяжко поранив у ногу психічно хворий племінник. У результаті письменник опинився прикутим до ліжка. Незадовго до смерті він осліп, але продовжував диктувати свої твори. Помер знаменитий письменник від цукрового діабету. Це сталося 24 березня 1905 року.

Багато поколінь людей в усьому світі виросли на романах Жуля Верна. Його мужніми й благородними героями захоплювалися дітлахи і дорослі. «Діти капітана Гранта» — один із найвідоміших романів письменника, що є першою частиною трилогії (два інших романи "20000 льє під водою", "Таємничий острів"). Захоплива розповідь про неймовірні пригоди мандрівників, що рухаються навколо Землі уздовж 37-ї паралелі у пошуках капітана Гранта.

«П’ятнадцятирічний капітан» — роман французького письменника Жуля Верна, вперше опублікований у 1878 році. Сюжет роману починається тим, що майже весь екіпаж китобійного брига «Пілігрим» гине в сутичці з китом. Після загибелі матросів Діку Сенду, п’ятнадцятирічному хлопчині, доводиться стати капітаном судна. П’ятеро негрів, які випадково опинилися на кораблі, допомагають Діку допливти до Америки, — саме туди мав дістатися «Пілігрим». Але підступний Негору, корабельний кок, таємно змінює курс. Так друзі потрапляють до Африки, бо Негору, агент рабовласників, прагне помститися Діку, а негрів продати у рабство. Всі пасажири брига «Пілігрим» опиняються у смертельній небезпеці, з якої їм вдається вийти живими лише завдяки Діку Сенду...

У відомому романі Жуля Верна «Навколо світу за 80 днів» — неймовірні пригоди, подорожі, море гумору і, звичайно, щасливий фінал. Герой роману Філеас Фоґґ — стовідсотковий англієць, життя якого розписане на багато років наперед: він знає, скільки кроків треба відміряти до клубу, в якому він є завсідником; він їсть, спить і прогулюється лише за чітко визначеним розкладом. Кожен лакей мріє про такого хазяїна, адже він ніколи не порушує розпорядку дня. І так було доти, поки Філеас Фоґґ не заклався…
  
 
  

Верн Жуль Біографія [Електронний ресурс] /УкрЛіб: Бібліотека української та світової літератури: сайт . – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printout.php?id=62. – Електрон. дані. – Назва з екрану - Дата зверн.: 06.02.18.

Жуль Верн – біографія, фото і відео  [Електронний ресурс]: Світ великих людей /Mykniga.com.ua: біографії, вірші, книги і багато іншого: сайт . – Режим доступу: http://mykniga.com.ua/biograph/zhul-vern-biografiya-foto-i-video-svit-velikix-lyudej.html – Електрон. та графіч. дані. – Назва з екрану - Дата зверн.: 06.02.18.

 

Жорж Сіменон - один з найзнаменитіших у світі представників детективного жанру в літературі,

115 років від дня народження

Жорж Жозе Крістіан Сіменон (фр. Georges Joseph Christian Simenon, 13 лютого 1903, Льєж, Бельгія — 4 вересня 1989, Лозанна, Швейцарія ) — франкомовний письменник бельгійського походження , один з найзнаменитіших у світі представників детективного жанру в літературі, найбільш відомий своєю серією детективних прозових творів про поліцейського комісара Мегре.

З ім`ям французького письменника Жоржа Сіменона пов'язано особливий напрямок всередині детективного жанру — соціально-психологічний детектив.

Сіменон відомий у нас давно. За кількістю виданих романів він як і раніше випереджає Агату Крісті. Ним написано більше двохсот романів і повістей, але він ніколи не заспокоювався на досягнутому.

Жорж Сіменон народився 13 лютого 1903 в місті Льєжі в сім`ї звичайного службовця. Ще в дитячому віці Жорж перетинався з квартирантами, які знімали кут в сім`ї Сіменона, і які в наслідок дали образи для майбутніх книжкових творінь. У юнацькому віці Жорж закінчив Єзуїтський ліцей, отримавши католицьку освіту, хоча католиком в майбутньому не став. У 1919 році він кинув навчання в коледжі Сент-Льюїса, плюнувши на випускні іспити, і влаштувався працювати у місцеву газету Gazette de Liège. Репортерська робота дуже допомогла Жоржу вже в ті часи починати дослідження міського життя, в той самий час і зародилися його перші книжкові творіння. Сам по собі Жорж Сименон вів розбещений і нічний спосіб життя, находившись під впливом різних кіл. У 1919 році він написав свою першу книгу «На Мосту Стрільців». У 1922 році, коли помер його батько, він переїхав з дружиною до Франції, і продовжив там журналістську та літературну кар`єру. Франція залучила Сіменона і дала йому дуже багато інформація для його майбутніх художніх творів. Незважаючи на сімейний стан, він завжди залишався велелюбним і, мав чималу кількість коханок. З 1928 по 1935 роки, він дуже багато подорожував, в тому числі і по Франції, на яхті.

У 1932 році в літературних творах Жоржа Сіменона вперше зароджується персонаж Мегре, який в наслідок зробив Сіменона письменником зі світовим ім`ям. До тих часів можна віднести такі твори, як «Нокс невловимий», «Мадемуазель Ікс», «Пан Галле помер», «Ціна Голови». Крім усього іншого, він пише величезну кількість односкладових романів.

Романи Жоржа Сіменона — це не тільки детективні твори про комісара Мегре. Головними його творіннями вважаються, так звані психологічно важкі романи, такі як «Потяг», «Бруд на Снігу», «Поїзд з Венеції», «Президент». У них з унікальною жорсткістю проявляється вся складність навколишнього світу, людських взаємин, і соціальна психологія життя.

Соціальна поведінка Жоржа Сіменона під час перебігу другої світової війни була дуже дивною, його навіть зараховували до колабораціоністів. Але насправді, він дуже не любив політику. Та, незважаючи на це, протягом цілих 5 років після закінчення другої світової війни письменнику виставили сувору заборону на книгодрукування. Внаслідок цього письменник їде з Франції і до США, в місто Квебек штат Флорида. У 1955, він знову приїжджає до Франції вже з новою дружиною Деніз Оме і незабаром починає жити в Лозанні. У свої останні роки життя Жорж Сименон написав чимало робіт автобіографічного змісту, таких як «Я диктую», «Лист до моєї Матері», «Прості люди», «Вітер з півночі, вітер з півдня». Книжкові художні твори Жоржа Сіменона видаються на всіх основних мовах світу.

Жорж Сіменон помер в ніч з 3 на 4 вересня 1989 року.

Володимир Савченко: життя у Всесвіті

85 років від дня народження українського письменника-фантаста

(1933-2005)

Володимир Іванович Савченко (15 лютого 1933 Полтава - 24 січня 2005, Київ) - російськомовний письменник-фантаст, який постійно проживав на Україні.

Випускник Московського енергетичного інституту. Працював в Інституті кібернетики (Київ).

Перша публікація «Назустріч зіркам» (1955) виявила в автора прихильника природничо фантастики, цікавиться евристичним потенціалом непересічної особистості. У 1956 році друкує оповідання «Пробудження професора Берна», який кардинальним чином переробить для утопічного роману «За перевалом» (1984). З видань українською мовою відома повість «Привид часу» (1964).

У збірнику «Чорні зірки» (1960) досліджував прикордонні області традиційних наук, висував оригінальні гіпотези. Зокрема, в однойменній повісті «Чорні зірки» (1959) висував на перший план політичні нюанси в контактах з кристалічною формою життя. Позиціонував себе прихильником кібернетичного погляду на суспільство і живий організм. Послідовно розробляв різні аспекти процесу самопізнання особистості. Лідируючі позиції в радянській НФ зайняв після публікації роману «Відкриття себе» (1967), в якому попереджав про етичні проблеми при створенні інформаційних клонів.

У 1973 році вийшов у світ легендарний 25 том «Бібліотеки сучасної фантастики» під назвою «Антологія», в якому в скороченому варіанті була поміщена програмна для Савченко повість «Випробування істиною». В даному виданні присутні кращі твори найбільших і популярних НФ-письменників США, Великобританії, Японії та Франції. Незважаючи на цю обставину саме текст Савченко став культовим для цілого покоління молодих радянських інженерів. Головний герой повісті Дмитро Калужніков здійснює фундаментальне відкриття, що приводить до злиття особистості першовідкривача і розумної матерії з подальшим катастрофічним ефектом нового Тунгуського метеорита. У пізній період творчості Савченко приділяє увагу біологічним сторонам феномена надлюдини. Це повість «Переляканий» (1983) і т.п.

Знайдений мертвим у своїй квартирі в Києві 27 січня 2005 року.

Твори:

"Вторая экспедиция на Странную планету" (1960), "Привид часу" (1964)

"Открытие себя" (1967), "Тупик" (1972),

"Алгоритм успеха" (1983), "За перевалом" (1984),

"Похитители сутей" (1988), "Должность во Вселенной" (1992),

"Время Больших Отрицаний" (2002)

У 2005 році на честь Савченка названа премія міжнародної асамблеї фантастики «Портал», що вручається автору, який відзначився стрімким творчим зростом за останній рік.

Премії

2001 «Філософський камінь» — Гран-прі фестивалю «Зоряний міст» за багаторічний внесок у фантастику.

2003 Премія «Аеліта» — за внесок у фантастику

Мішель Уельбек —

 один із найбільш непередбачуваних авторів

 сучасної французької прози

60 років 

 Один з найпопулярніших і найскандальніших французьких письменників, лауреат Гонкурівської премії, а також премій Приз листопада і Інтералье. Його неодноразово звинувачували в ісламофобії і анти-мусульманському расизмі, деякі його романи критики назвали порнографічними. Найвідоміші його твори: "Платформа", "Можливість острова", "Елементарні частинки".

Мішель Уельбек (прізвище при народженні — Тома) народився на острові Реюньйон 26 лютого 1958 року, його батько був гірськолижним інструктором, мати – лікарем-анестезіологом; фактичним вихованням займалася бабуся по лінії батька, її прізвище стало для Мішеля псевдонімом. Навчаючись у ліцеї, М. Уельбек відвідував факультативні уроки катехизису й християнські (католицькі) семінари. Здійснив паломництво до Шартрського собору. Регулярно ходив на недільні меси. Прийняв причастя, однак так і не охрестився. За словами М. Уельбека: «Щонеділі п’ять чи десять хвилин я вірив у Бога, потім виходив з церкви і, опинившись у штовханині паризьких вулиць, миттєво забував про нього». М. Уельбек отримав диплом Національного агрономічного інституту Париж-Гріньон (спеціальність екологія та захист навколишнього середовища) та Національної вищої школи імені Луї Люм’єра (кінематографічне відділення). До мислителів, котрі вплинули на формування світогляду поета, належать Б. Паскаль, Ш. Бодлер, Ф. Достоєвський, Ф. Ніцше, Ф. Кафка, А. Шопенгауер і деякі інші. У студентські роки М. Уельбек створив літературний журнал із символічною назвою «Карамазов». Останнім часом письменник проживає в Ірландії.

Популярним літератор стає вже з першого роману "Розширення простору боротьби" (1994), в якому він досліджує проблеми сучасного суспільства, в тому числі і питання сексуальної свободи. У 1998 році він видає роман "Елементарні частинки", викликавши справжній скандал, вкрай некоректно висловлюючись про мусульман. За твір "Можливість острова" (2005) автор отримав дуже негативні рецензії та відгуки, але удостоївся за свою роботу премії Інтералье. Уельбек вирішує змінити місце проживання і усамітнено живе спочатку в Ірландії, потім в Іспанії. Однією з причин його переїзду могли бути судові розгляди з приводу антиісламських висловлювань. За його словами: Іслам все-таки дивна з релігій.

Роман «Елементарні частинки» отримав дві престижні премії в галузі літератури — Дублінську та Французьке національне Гран-прі, на сьогодні виданий хмайже 30 мовами світу.

У чому полягає щастя: кохати чи отримувати сексуальне вдоволення? Ось питання, що рано чи пізно постає в житті кожного. А може, є третє вирішення проблеми? Її розв`язання заслуговує на Нобелівську премію...

Головний герой роману, французький учений, домагається кардинальних змін у біології людини як виду, у результаті чого з`являється нове покоління щасливих людей.

Голокост: пам'ятає земля наша

День пам'яті жертв Голокосту

«Голокост: пам'ятає земля наша, пам’ятає Україна»

Щорічно 27 січня ми відзначаємо День пам'яті жертв Голокосту. Темою сьогодення є вічна пам'ять і зобов'язання докласти зусиль до недопущення геноцидів і злочинів проти людяності. Саме в цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів. За різними оцінками, у таборі смерті загинуло від 1,5 до 2,2 млн невільників. Загальна ж кількість страчених упродовж Голокосту значно більша.

Після закінчення Другої Свiтової війни світова громадськість охарактеризувала дії нацистів як злочин проти миру і людяності та прийняла рішення судити тих, хто залишився. На знаменитому Нюрнберзькому процесі, який тривав більше десяти днів, була озвучена офіційна на той момент цифра вбитих євреїв – 6 млн. з них -1,5 млн. дітей.

За період з 1941 до 1945 року на українських землях загинуло близько 3 000 000 мирних жителів, з яких близько 850 000 — 900 000 складали євреї, що проживали в Україні. Тільки в Бабиному Яру нацисти знищили близько 100 тисяч євреїв.    

Це страшне і нелюдське явище лютувало і на Миколаївщині. По області  встановлено низку пам’ятних знаків жертвам Голокосту: м.Миколаїв, с. Яструбинове, смт. Доманівка, с. Богданівка тощо. За ініціативи Товариства і особисто М.Гольденберга, 19 грудня 2011 р. на Херсонському шосе у м. Миколаїв був встановлений пам’ятник євреям – мешканцям Миколаєва, що стали жертвами Голокосту. Колись на цьому місці було єврейське кладовище, а за часів окупації тут на смерть пішли тисячі єврейських городян.

 

Доманівський район є територією з найбільшою кількістю місць масового розстрілу етнічних євреїв та наймасштабнішим за кількістю жертв у Миколаївській області. Зважаючи на приблизно 120 тисяч вбитих тут євреїв, його називають другим «Бабиним Яром». Хоча повсякденність багатьох киян та уявлення їх про Голокост часто виключають сприйняття Бабиного Яру як місця жахливої трагедії, яка забрала безліч життів, Бабин Яр все одно є певним міжнародним символом жалоби, коли мова заходить про Голокост на території сучасної України, в силу багатьох факторів – починаючи від розташування самого місця трагедії у столиці недалеко від центру міста і закінчуючи поданням трагедії Бабиного Яру як основного прикладу масового винищення євреїв на території України у сучасних шкільних підручниках з історії України за 10-11 класи.

Відомою є трагедія у селі Богданівка Доманівського району, де було страчено близько 54 тисяч євреїв у роки війни. У 2008 році на рівні влади області було вирішено створити меморіальний комплекс жертвам Голокосту в селі Богданівка проект якого поки не втілений у життя, встановлено пам’ятний знак. Трагедія села Богданівка висвітлена також у експозиціях одеських музеїв, як-от у Музеї Голокосту (2009) – жертв фашизму, адже так званою «дорогою смерті» з кінцевим пунктом у Богданівці пройшла також велика кількість євреїв Одеси. На початку 1990-х років в Одесі, в Прохоровському сквері, в тому самому місці, де на околиці міста в 1941 році починалася «дорога смерті» одеських євреїв та циган у табори знищення, почав створюватися меморіал пам'яті жертв Голокосту. Було встановлено пам'ятний знак. Етапними пунктами «дороги смерті» вказані Мостове, Доманівка, Богданівка. Пізніше до нього додалася «Алея Праведників світу» — з деревами, кожне з яких висаджено на честь одеського жителя, який укривав та рятував євреїв. Пам'ятник жертвам Голокосту в Одесі роботи скульптора Зураба Церетелі, який є завершенням оформлення комплексу, був відкритий в 2004 році.

Учнями та вчителями Богданівської загальноосвітньої школи вже довгий час проводиться продуктивна краєзнавча робота: учні проводять зустрічі з очевидцями трагедії, збирають їх спогади, створюють туристичний маршрут «Шляхами дороги смерті. Богданівка» тощо. Школа також співпрацює з УЦВІГ, Одеським музеєм Голокосту – жертв фашизму.

За кладовищем у смт Доманівці стоїть пам’ятний знак, що тут були знищені тисячі людей у роки війни, в основному єврейської національності. У кінці 2017 року Доманівській центральній бібліотеці було презентовано та подаровано власне літературне дослідження «Некоторые факты о евреях Доманевки» В.Д. Варзацьким (науковцем, літературознавцем).

Цій події у читальному залі Доманівської центральної бібліотеки для відвідувачів підготовлено історичний реквієм «Голокост: пам'ятає земля наша, пам’ятає Україна», у комп’ютерній залі підготовлена відео-подорож «Місця, пов'язані з пам'яттю про Голокост»., це «Берлін. Голокост. Місця пам’яті», «Яд ва-Шем – национальный мемориал Катастрофы и Героизма в Иерусалиме», ««Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні/Дніпро. Львівське гетто. Одеський музей голокосту»

А перегляд літератури «Голокост: жорстокі реалії Другої світової війни» розкриває «чорні сторінки» в історії людства.

До уваги представлені книги:

Черная книга [Текст] / под ред. Ильи Эренбурга и Василия Гроссмана. – Киев: «Обериг», 1991. – 616 с.

Під час війни письменники і журналісти Еренбург і Гроссман були військовими репортерами і вже з 1943 року почали збирати свідчення про Голокост. Допомагали їм у цьому фронтовики, що надсилають з усіх звільнених територій знайдені документи, які стосуються масового винищення євреїв. В результаті книга складається з щоденників, передсмертних листів, розповідей очевидців, нарисів, створених на основі огляду місць масових страт, таборів, розкриття братських могил та офіційних паперів, представлених Надзвичайної комісією по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських окупантів. Для зручності розділи названі по республікам: Україна, Литва, Табори знищення і т.п.

Ташлай Л. За колючей проволокой: «Шталаг-364» — лагерь смерти [Текст] Л.Б. Ташлай, Т.И. Даниленко — Николаев: Издательство Ирины Гудым, 2011. — 144 с.

У роки окупації на сучасній території Миколаєва діяв концентраційний табір для військовополонених «Шталаг-364» в районі Темвод, який на той час був селищем під Миколаєвом. Для створення книги автори використовували ряд архівних документів, кіно- і фотоматеріали, а головне - спогади учасників військових подій і в'язнів табору на Темводі, який проживали в Миколаєві. У деяких випадках автори навіть змогли простежити довоєнну і післявоєнну долю своїх героїв

Також видання розповідає, якою була система німецьких концтаборів, яким чином військові потрапляли туди, що чекало їх за колючим дротом. Висвітлюються такі теми, як вербування військовополонених, їх спроби чинити опір фашистам. Згадується тут і про те, що в'язні страждали не тільки від жахів концтабору, а й від медичних дослідів. Один з розділів присвячений військовополоненим жінкам.

Горбуров Е. Г. Горбуров К. Е. Николаевский "Нюрнберг" [Текст] : судебный процесс поделу о немецко-фашистских зверствах в г. Николаеве и Николаевской области 10-17 января 1946 года / Е. Г. Горбуров, К. Е. Горбуров. - Николаев : Илион, 2016. - 136 с. : ил. ;

Всього за 955 днів в Миколаївській області було знищено понад 105 000 осіб, з яких були 1000 вагітних жінок, 5000 дітей. На примусові роботи було вивезено понад 60 000 чоловік. При звільненні Миколаєва в місті залишилося всього 60 тис. Жителів (це менше ніж місткість стадіону Олімпійський і трохи більше сучасного населення Намиву). У книзі достовірно розповідається про злодіяння окупантів на території Миколаївщини в роки Другої світової війни і судовому процесі над фашистськими злочинцями, який проходив в Миколаєві 10-17 січня 1946 року. Саме цей суд, став наймасовішим і гучним в історії регіону.

 ««Бабин яр» на Доманівській землі»: Матеріали учнівської пошукової роботи Доманівської ЗОШ №1; кер. Н. І.Фалько. – Доманівка, 2000 р.

Для багатьох тисяч людей в Україні та за її межами географічні назви  Акмечетські Ставки, Мостове, Богданівка, Доманівка та, ряд інших сіл, в тому числі й на Веселинівщині - символ скорботи, трагізму і пам’яті про криваву зиму 1941-1942рр . Саме тут німцями та румунами було створено Другий "Бабин яр" - величезний табір для знищення десятків тисяч євреїв з усіх населених пунктів від Дністра до Південного Бугу. Наша місцевість "посіла" II місце по кількості знищених євреїв в Україні.

Щодня, до 18 грудня 1941 року, партії приречених по 1500-2000 чоловік нескінченними колонами тяглися до останнього місця свого буття: Доманівки... А з 19 грудня 1941р до середини лютого 1942 р тривали масові розстріли. За цей час в самій Доманівці було знищено 18 тисяч євреїв. В селі Мостове - 32 тисячі. В селі Акмечетські Ставки - 10 тисяч. Але найкривавішим табором для знищення євреїв було село Богданівна, що знаходиться в 25 км від Доманівки. Тут знищено понад 54 тисячі євреїв. Алеї прекрасного парку в селі ведуть до яру, де знайшли собі смерть десятки тисяч людей.

Варзацкий В.Д. «Некоторые факты о евреях Доманевки» [Текст]: /Валерий Варзацкий . – Одеса: «Оптимум», 2017. — 79 с.

Чичкалюк Т. Еврейская трагедия села Богдановка [Текст]: /Татьяна Чичкалюк //Николаевские новости. – 2017. - №11, 25 января . – С. 4

Варзацкий В. Кое-что о евреях Доманёвки [Електроннай ресурс]: Проза, ру : сайт /Валерий Варзацкий. – Режим доступа: http://www.proza.ru/2017/06/19/1964.  – Название с єкрана. - Дата просмотра: 26.01.2018

 А також книги:

Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни: 1941-1944 [Текст]: Науково-документальне видання/ Гаркуша О.М. (ред.) та ін. — Миколаїв, 2004. — 504 с.

Бондар В. Все - правда. Листя проти вітру [Текст]: повісті / Василь Бондар – Київ: Видавництво «Українська видавнича група», 1995. – 344 с.

Гуменна Д. Хрещатий Яр [Текст]: Київ 1941 – 1943): роман-хроніка / Докія Гуменна; передмова О.Веремійчик; упорядник О. Кучерук. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 408 с.

Книга пам`яті Дробицького яру: [Текст]: Спогади. Нариси. Документи / Авт.-укл. В. П. Лебедєва, П. П. Сокольський. - Х.: Прапор, 2004. - 208 с., іл.

Кузнецов А. Бабий Яр[Текст]:. - К.: "Саммит-Книга", 2008. - 368 с.: ил.

Ольжич  О.  Незнаному  воякові [Текст]: Заповідане живим/ О.Ольжич. - К.: Фундація ім. О.Ольжича, 1994. - 432 с.

Педак В. Дякуємо і мертвим, і живим [Текст]:: Документальний нарис / В.Педак; передм. Ю.-Б. Ланге – Квассовські. – Дніпропетровськ: Січ, 2007. – 278 с.

Пеунов В.  Шукай добро у серці своєму [Текст]: / Вадим Пеунов. — Донецьк: ПП «ЦСО», 2008. - 448 с. з іл.

Франк А. Щоденник [Текст]: / Пер. з нім. - 3-є вид. - К.: Сфера, 2009. - 282 с.

    

 Підготувала: Л.М. Даниленко