Олекса Влизько - поет Розстріляного відродження

Олекса Влизько. Він говорив зі світом своїми віршами... 

Народився 17 лютого (4 лютого за старим стилем) 1908 року на станції Боровйонка Крестецького повіту Новгородської губернії у родині дяка. 1917 року родина переїхала - в село Сингаївка Звенигородського повіту Київської губернії (нині — Шполянський район Черкаської области). У 13 років через важку хворобу майбутній поет втратив слух, але травма компенсувалася розвитком пам'яті та начитаністю. Не зважаючи на фізичну ваду, закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти.

 Багато подорожує, зокрема 1928 року відвідує Німеччину та Памір. Під час однієї з таких подорожей у 1927 році у пресі з'являється повідомлення про загибель Олекси Влизька на Дніпрі. Критик Володимир Коряк у центральній харківській газеті «Комуніст» умістив некролог, у якому назвав юного поета «українським Пушкіним». Але трагічна звістка була лише містифікацією в дусі футуристів, Влизько згодом спростував її весело-іронічною заявою в пресі.

 Після вбивства Сергія Кірова у грудні 1934 року заарештований разом із численною групою діячів української культури, серед яких Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Антін, Тарас та Іван Крушельницькі, Василь Мисик, Роман Шевченко, Анатолій Карабут, Михайло Оксамит та інші. Виїзна сесія Військової колеґії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня 1934 року в Києві винесла Олексі Влизьку смертний вирок за "приналежність до міфічної контрреволюційної терористичної організації", Вирок виконано того ж дня. Реабілітований посмертно у 1958 році.

 Перші вірші писав російською овою, згодом - українською. У літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. — № 22) його вірш «Серце на норд». Відтоді Влизько регулярно друкується в газетах «Комсомолець України», «Культура і побут», «Літературна газета», журналах «Життя й революція», «Молодняк», «Нова громада», «Червоний шлях». Зблизився з Михайлем Семенком і українськими футуристами, активно співпрацював у їхньому органі журналі «Нова генерація». Належав до літературних організацій «Молодняк» і ВУСПП. У першому номері органу ВУСППу — «Літературній газеті» — було надруковано напутні рядки з вірша Олекси Влизька «Поетові»: «Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, - замало глянути крізь скельця, на бунт, виспівуючи марш» (1927).

 1927 року вийшла перша збірка поезій Олекси Влизька «За всіх скажу», згодом відзначена премією Наркомосу УСРР на конкурсі до 10-річчя Жовтня. Крім неї, видав ряд збірок віршів «За всіх скажу» (1927), «Поезії» (1927), «Hoch, Deutschland!» (1930), «Живу, працюю!» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), «П'яний корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934), книжки нарисів «Поїзди ідуть на Берлін» (1931).

    

26-річний поет Олекса Влизько розстріляний разом із великою групою поетів та прозаїків у ніч із 14 на 15 грудня 1934 р. у Києві. . Реабілітований посмертно у 1958 році.
Його брат Олександр, художник, жив у Сімферополі.

СЕРЦЕ

Гей,  ти,  серце,  -  сонячно  гаряче,

Гей,  ти,  серце,  -  сонцем  золоте!

Від  колиски  невгамовна  вдача

Оселилась  з  нами  і  росте!

Понесем  же,  серце,  голі  й  босі.

На  одчай  голівоньку  свою!..

(...Скоро,  скоро  прийде  злота  осінь

І  повисне  тишею  в  гаю...)

Мабуть,  так  накреслено  дороги

Та  стежки  зазорені  мої,  -

Щоб  лягали  вічно  попід  ноги

З  голубого  міста  на  гаї!

ЗА ВСІХ СКАЖУ. Київ, 1927.

 

Література:

Ковалів Ю. Олекса Влизько // Історія укр. літ-ри ХХ ст. Кн. 1. К., 1993;

Лавріненко Ю. Розстріляне відродження: Антологія 1917–1933. — Київ: Смолоскип, 2004.;