О.Ольжич та О. Теліга - 110

У липні 2017 року відзначається 110 річниця від дня народження

Олега Ольжичи та Олени Теліги

Патріотична сторінка

Велич духу і символ честі.

Олег Ольжич та Олена Теліга:

короткі життя довжиною у вічність

8 липня 1907 народився видатний український поет і археолог Олег Кандиба (псевдонім Олега Ольжича, 1907-1944, концтабір Заксенхаузен), активний діяч Організації українських націоналістів (ОУН). Син відомого ветеринара, українського письменника і поета Олександра Івановича Кандиби, який писав під псевдонімом Олександр Олесь (помер незабаром після того, як отримав повідомлення про загибель сина, похований на Ольшанському цвинтарі в Празі). Мати — вчителька Віра Свадковська, в жилах якої текла українська, білоруська, грецька кров.

Олег Кандиба - автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937), справив помітний вплив на літературу української діаспори. Замучений у Гестапо.

 

Електронні джерела:

ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ - ПОЕТ, АРХЕОЛОГ, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ОУН(М), ЗАМУЧЕНИЙ У НІМЕЦЬКОМУ КОНЦТАБОРІ [Електронний ресурс] /Герої України . – Режим доступу: http://heroes.profi-forex.org/ua/oleg-olzhich-kandiba-oleg-oleksandrovich

Олег Ольжич [Електронний ресурс] /Андрій Безсмертний-Анзіміров. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/oleh-olzhych.html

Олег Ольжич. Поет національного героїзму [Електронний ресурс] / Богдан Червак. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/08/27/92187/

Олег Ольжич [Електронний ресурс] /Ольга Іващенко. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zp1-hziduJw

Олена Іванівна Теліга (1907 — 1942) — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.  

Її справжнє ім'я — Олена Іванівна Шовгенева. Вона народилася 21 липня 1907р. в Іллінську Московськіої губернії в сім'ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга — це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917—1919 pp. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії, згодом ставши ректором Української господарської академії в Подєбрадах. У 1929 р. Олена закінчила історико-філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

Протягом 1929—1939 рр. разом з чоловіком вона жила і працювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1932р. Олена почала активно співпрацювати з «Вісником» Д. Донцова. У 1939—1941 pp. у Кракові вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН (організації українських націоналістів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври» (1941 —1942), який знаходився під постійним наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована. 9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо. 13-го, за іншими даними 21 лютого 1942р., Олену Телігу разом із Михайлом Телігою, .редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві. 
Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лївицькою-Холодною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими талановитими письменниками «празької школи».

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи».

За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби І поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності,— то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу. У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась «є тільки до сучасників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дій:

Нe треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роба — спокійний і суворим.

 Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але, коли цього потребує ситуація, коли перед нею ворог,— вона не має права бути слабкою чи безвольною:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітав,

Та там, де треба, я твердий сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

О. Теліга розвивала кращі традиції української літератури., зокрема Лесі Українки, що не раз відзначала емігрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш «Вечірня пісня» - це поезія думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханий, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». І поцілунок коханої водночас є м'яким і теплим, що може загасити «полум'яне пекло в очах і думках» коханого, і в той же час це непереможна зброя: Тобі ж подарую зброю: 
Цілунок, гострий, як ніж. 
Щоб мав ти в залізнім свисті 
Для крику і для мовчань — 
Уста рішучі, як вистріл, 
Тверді, як лезо меча. 
Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захищати себе й чоловіка:

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть! («Мужчинам»)

 Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

Основні твори:

 Поезії «Сучасникам», «Радість», «Пломіннийдень», «Поворот», «Мужчинам», «Чоловікові», «Життя», «Відповідь» «Напередодні»,'«Літо», «Вечірня пісня».

Література, твори:

Олена Теліга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 2.

Донцов Д. Поетка вогняних меж // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К, 1994. — Кн. 2.

Ковалів Ю. Олена Теліга // Слово і час. — 1991. — № 6.

 Мушинка М. Невідома антологія Олени Теліги // Слово і час. — 1992. № 7.

Теліга О. [Текст] / Олена Теліга // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. у 4 кн. Кн. 2 : Культурно-історична епоха модернізму : навч. посіб. / упоряд. В. Яременко. – К., 2001. – С. 726-730 : іл.

Теліга О. [Текст] / Олена Теліга // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. / Микола Жулинський. – К., 2002. – С. 582-586.

Теліга О. Поезія / Олена Теліга // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / Микола Жулинський. – К., 2011. – С. 664-669.

Теліга О. О краю мій… [Текст]: твори, документи, біографічний нарис. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – 494 с. : 224 іл.

Наведені поетичні і прозові твори талановитої української поетеси та активної громадської діячки Олени Теліги. Подано велику кількість фотографій, документи, а також нарис доктора історичних наук Надії Миронець «І злитись знову зі своїм народом» про життя і творчість поетеси на основі документів, листів, спогадів сучасників.

Нова книга!

Чемерис В.Л. Амазонка; Київ - Соловки [Текст] : [повість, роман-есе] / Валентин Чемерис. - Харків : Час читати, 2016. - 507 с.

Серед інших романів Валентина Чемериса хочеться відзначити книгу, присвячену поетам ХХ століття, імена яких стали символами великої жертовної любові до України, незламності духу, правди і боротьби. Героїнею повісті «Амазонка» стала Олена Теліга, вишукана красуня-аристократка, не менш прекрасна поетеса, яку називали новітньою Лесею Українкою. Письменник зображує жінку, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог - стає хороброю та незламною. Такою й зустріла Олена свою смерть у горезвісному Бабиному Яру в Києві у лютому 1942 року, де її, патріотку, члена ОУН, розстріляли німецькі фашисти. Про трагічну долю чотирьох поетів, а саме: Крушельницьких - батька Антона й сина Івана, та Вороних - батька Миколу й сина Марка, про їхнє життя, творчість, любов і загибель під час сталінського «Великого терору» 1930-х років дізнаєтеся з роману-есе «Київ-Соловки».

Електронні ресурси:

Олена Теліга: Біографія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=138&type=biogr

Олена Теліга: Біографія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrclassic.com.ua/katalog/t/teliga-olena/735-olena-teliga

Олена Теліга: "Життя - це боротьба, а боротьба - це справжнє життя" [Електронний ресурс]: / Богдан Червак. Історична правда. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/21/46382/

підготувала: Л.М. Даниленко

Р. Олдінтонгу - 125

ПОЛИЦЯ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 У липні 2017 року виповнюється 125 років від дня народження Річарда Олдінгтона (1892 – 1962), англійського письменника

Річард Олдінгтон - англійський поет, прозаїк, критик.

Всього, що необхідно знати, навчити не можна, вчитель може зробити  тільки одне — вказати дорогу.

Всяке тиранство і всяку нісенітницю й дурницю можна підкріпити якимось прислів’ям — спертися на колективну дурість століть.

Р. Олдінгтон

Едвард Годфрі Олдінгтон народився 8 липня 1892 в Портсмуті в сім’ї адвоката і навчався в дуврському Коледжі і в Лондонському Університеті. Через фінансові труднощі йому не вдалося одержати вчений ступінь.

У 1911 році він зустрів свою майбутню дружину, поетесу Хільду Дулітл. З 1912 Річард Олдінгтон входив до гуртка імажистів, разом з Хільдою ​​Дулітл, Томасом Ернестом Хьюмом і Френсісом Стюартом Флінтом та Езрою Паундам. Олдінгтон був учасником всіх імажистських антологій, редагував журнал «The Egoist» (1914-1917) і вважається одним з головних представників імажизма як літературного напряму. У 1914 році імажисти опублікували антологію своїй поезії «Des Imagistes». З 37 віршів, що увійшли до збірки, 10 належали Олдингтону. У ці роки він також перекладав давньоримських і давньогрецьких поетів. Разом з іншим літератором, близьким до імажистського кола, Джоном Курносом, Олдінгтон в 1916 році вперше переклав англійською мовою роман Федора Сологуба «Дрібний біс».

Д. Олдінгтон був учасником Першої світової війни, служив на Західному фронті. У 1917 році він був поранений і лікувався в госпіталі. Війна наклала відбиток на все його подальше творчість. Написана в ці роки книга віршів «Образи війни» вважається однією з кращих книг в історії англомовної поезії. У двадцяті роки Олдінгтон, до того відомий в основному як поет, став приділяти все більше уваги прозі. Його роман «Смерть героя» (англ. Death of a Hero; 1929), частково автобіографічний, входить нині до числа найвідоміших антивоєнних романів. Книга повістей «Лагідні відповіді» (1932) продовжила цю лінію у творчості письменника. Наступний роман письменника, «Всі люди — вороги» (1933), також проникнуті неприйняттям мілітаризму, хоча і є більш світлою і навіть життєствердною книгою, ніж «Смерть героя».

У середині 1940-х рр. письменник переїхав до США, де почав писати біографії. Написана ним в 1946 році біографія герцога Веллінгтона «A Life of Wellington: The Duke» була нагороджена престижною британською літературною премією імені Джеймса Тайт Блека. Він також опублікував книги про письменників Р. Л. Стівенсона і Д. Г. Лоуренса. Ближче до кінця життя він переселився з США в Європу, жив у Франції. Незадовго до смерті Олдінгтон приїжджав в СРСР. Помер 27 липня 1962  року.

Твори Р. Олдінгтона

1915 Образи (1910-1915) / Images (1910-1915)

1919 Образи бажання / Images of Desire

1915 Образи війни / Images of War

1919 Війна і любов: Вірші 1915-1918 / War and Love: Poems 1915-1918

1923 Посилання та інші вірші / Exile and Other Poems

1929 Смерть героя / Death of a Hero

1931 Дочка полковника / The Colonel’s Daughter 1932 Лагідні відповіді (п`ять повістей) / Soft Answers

1933 Всі люди — вороги / All Men Are Enemies

1934  Жінки повинні працювати / Women Must Work

1938 Семеро проти Рівза. Сатиричний роман / Seven Against Reeves: A Comedy-Farce

1939 Відринутий гість / Rejected Guest

1946 Герцог (життя Веллінгтона) / A Life of Wellington: The Duke

1950 Захоплений (життя Д. Г. Лоуренса) / An Appreciation: DH Lawrence 1885-1930

1954 Самозванець Лоуренс: Людина і легенда / Lawrence L’Imposteur: TE Lawrence, The Legend and the Man

1957 Портрет бунтаря: Життя і праці Роберта Льюїса Стівенсона / Portrait of a Rebel: The Life and Work of Robert Louis Stevenson

 

Довідка:

Імажизм — модерністська течія в американській поезії 1910-х- початку 1920-х. Його засновники та теоретики — англійський філософ Томас Х'юм та американський поет Езра Луміс Паунд. Імажисти, поєднуючи філософію інтуїтизму та формальні теорії французького символізму, культивували самодостатній «чистий» образ, вільний вірш. Метод імажистів полягає в передаванні суб'єктивних вражень, штучному поєднанні метафор і образів. Імажизм знаменував собою відрив від романтизму і перехід до форм сучасної англо-американської поезії.

Підготувала: Л. М Даниленко

На Івана Купала нічка мала

7 липня – Івана Купала

                                                                          НАРОДОЗНАВЧИЙ КАЛЕНДАР

На Івана Купала нічка мала

Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді, Купало, або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 6–7 липня, або 24 червня за старим календарем. У 2017 році це свято припадає на ніч з четверга на п'ятницю.

Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті "християнського нашарування" почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець.

Але народна пам'ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Іванів день заповнений обрядами, пов’язаними з водою, вогнем і травами: багаття, вінки, купання.  Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами.

Нехай вам цей день несе

Вражень хоровод!

Нехай купальська вода

Дасть здоров'я на роки!

Наші предки святкували Івана Купала 20–22 червня в час Літнього сонцестояння: увечері, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця – Купала і тим завершує панування весняного сонця – Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі – найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі – найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила до сходу (народження)Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

 Цвіт папороті у ніч на Івана Купала

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя полюють не тільки люди, а ще й лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не зможуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3–5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з'явиться червона, невиданої краси, вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з'являться добрі духи-душі предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

На Купальську ніч господар не спить

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом із ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала – добре буде весь рік. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обори й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді й Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів – на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще – росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, волошки.

Вранці, як тільки починає світати, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м'яту, чорнобривці, кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідали колом і плели вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінки. Далі проводився своєрідний хоровод із вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді й ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала,

Красна дівчина долі шукала.

Квітки збирала, віночок вила,

Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,

Поплинь під хату, де живе милий,

Поплив віночок долі водою,

Серце дівчини забрав з собою.

Трави-обереги

Кожній людині, яка прагне щасливого життя, здоров'я і, звичайно ж, взаємної любові, настійно рекомендуємо запастися чарівним букетом, зібраним з купальських трав по закінченні заходу палючого сонця. Скомпонувати його потрібно з листочків папороті, Іван-да-Марья, будяка та подорожника. В давнину були впевнені, що папороть — володар свята — здійснює абсолютно будь-які мрії. Іван-да-Марья — винагороджує любов'ю. Подорожник (Трипутник-попутник) з будяками — захистять від самотності. Напередодні сну купальський букетик підкладіть під подушечку і промовте: "Трипутник-попутник,  ти живєш біля стежки,  ти бачиш старого и малого, покажи мені мого нареченого". Зробіть невеликий букетик з листя папороті і чортополоху. Рослини промийте під проточною водою, підсушіть і перев'яжіть зеленою стрічкою. Повісьте в узголів'я ліжка. Букет буде охороняти ваш сон від злих духів. 

  Великою повагою на Купалу користуються полин-чорнобиль і кропива.

  Кропива – захист від негативної енергії. Оберіг з пучка кропиви (або кропиви в холщевом мішечку) краще тримати на підвіконні і під порогом. Щоб будинок був повною чашею, щоб заздрість і злі люди обходили стороною.

 Трава чорнобиль (полин звичайний) – з нього на Купала здавна плели вінки і вішали над дверима, від псування і злих духів. Це потужний оберіг, що додає сили і сміливості. Дуже поганою прикметою вважалося, якщо такий вінок падав зі свого місця – значить, хтось бажає вам зла. Потрібно бути насторожі – і недоброзичливець обов'язково себе проявить. Є у полину й інша властивість (особливо у цей магічний день): якщо легенько «хльоснути» гілочкою по плечу хлопця, який подобається, це допоможе залучити його любов.

 Звіробій — одна із найдавніших і широко застосовуваних засобів народної медицини. В'яжучу, кровоспинну та протизапальну дію дозволяє використовувати цю траву при лікуванні найрізноманітніших захворювань.

  У той же час звіробій звіра б'є, а звіром раніше називали будь-яке лихо.
Звіробій використовувався як сильний оберіг проти чаклунів. Його носили на шиї і прикріплювали до капелюхів. Для запобігання імпотенції звіробій клали в ліжко або обкурювали ним кімнату.

 М’ята завжди вважалась рослиною, яка приносить вдачу. Її завжди добавляли в букети, які ставили в домі. Присутність м’яти оберігає від злих духів. 

Кріп також відносили до кращих профілактичних засобів проти чародійства, його носили з собою, часто разом із сіллю як оберіг.

 Чортополох (Будяк) — символ блискавки. Його вішають на дахах будинків, він захищав свій дім від злих духів та відьом, а в Галичині дівчата підперізувались чортополохом від пристріту і псування. Слов'яни цю колючу рослину називали «перунів цвіт». Будяк застосовували для обкурювання хлібів, щоб захистити худобу від нечистої сили і наслані хвороб. Його також встромляли над воротами та хвіртками від чаклунів. 

  Ще одна трава, яка змушувала шкідливі сили плакати, називається плакун-трава — «всім травам мати». У різних місцевостях плакун-траву ототожнювали з різними рослинами, але частіше так називали дербенник іволистий. Добували траву в день Купала на ранковій зорі. Корінням і особливо цвітом плакун-трави відкривали скарби, змиряли нечисту силу, знищували чари чаклунів, відьом, захищали від недуг. Якщо корінням трави доторкнутися до іншим травам, то вони знайдуть чудодійну силу.

  На Купала магічну силу знаходять всі трави, навіть найбільш часто зустрічаються. Наприклад, подорожник. Зберіть його і покладіть біля ліжка. Це відмінний оберіг любові і гармонії в сім'ї. А ще з допомогою подорожника дівчата гадають на судженого – кладуть під подушку зі словами «Живеш при дорозі, бачиш малого і старого, вкажи мого нареченого!» — і він присниться.

   Найважливішим символом купальських обрядів є квітка іван-да-марья, жовтий колір якого втілює стихію вогню, блакитний — води.

Трави, зібрані на Купалу, мають особливої цілющої силою. Коли рвуть трави, кажуть:  «Батько-небо, Земля-мати, бла-гослови свою плоду рвати! Твоя плода до всього придатна: від скорбот, від хвороб і від усіх недуг — дених та полуденних, нічних та опівнічних».

Траву засушують, читають над нею молитву, поміщають у спеціально приготований красивий невеликий мішечок, зашивають його і носять постійно або на шнурку на грудях, або в сумочці. Як оберіг він ефективний протягом року.

Для захисту від всякого негативу одними з кращих завжди вважалися жолуді, лісовий горіх. В якості оберегу можна таємно носити самотній жолудь, але допускається і носіння намиста із жолудів як прикраси. Жолуді можна замінити невеликим шматочком кори дуба, написати своє ім'я, обернути м'якою тканиною або папером обов'язково червоного кольору і постійно носити з собою.

Сильний оберіг — потрійний горіх. Він оберігає від невдач, бідності: За слов'янськими повір'ями, хто носить в гаманці горіх-тройчатку, завжди при грошах. На територію, огороджену горіховими прутами, ніяка нечисть не зможе проникнути. Як охоронного оберега можуть служити навіть невеликі палички лісового ліщини.

 Але навіть звичайний папороть в цю ніч стає чарівним. Оберіг з папороті віджене кошмари, приверне удачу в будь-якій справі, сприяють любові і навіть дарують здатність знаходити золото» – будь то високооплачувана робота або казна-звідки узялося спадщину.

Вагітні жінки збирають такі трави: кропиву, ромашку, чебрець, череда, любисток і полин. Коли дитина народиться, у мами вже будуть купальські заговорені трави, наповнені родової силою та енергетикою. З них заварювали чай, наполягали його і додавали в купіль. Так з перших днів мама допомагала знайти здоров'я малюка. Якщо продовжити купати дівчинку, використовуючи купальські трави до трьох років, вона виросте красунею, яку будуть любити всі навколишні.

 

Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала»  видатний український  письменник Микола Гоголь.

«Вечір проти Івана Купала» Миколи Гоголя – одне з оповідань, що входить до збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки». Петрусь і Пидорка закохані одне в одного. Однак він – наймит, а вона – дочка заможного селянина, хазяїна Петра. Заради коханої Петро здатен на все, і навіть продати душу чорту. Містичні пригоди купальської ночі обертаються трагедією, коли доводиться пролити невинну кров, а золото, здобуте брудною справою, приносить лише нещастя. Глибинна ідея, динамізм і сюжетна напруженість характерні для твору «Вечір проти Івана Купала». Оповідання М. Гоголь написав російською мовою.

Електронні ресурси:

Купало [Електронний ресурс] / Українська міфологія. – Режим доступу: http://proridne.net/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BC%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F/%D0%9A%D1%83%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D0%BE.html

Свято Івана Купала [Електронний ресурс] // З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Літо.  – Режим доступу:  http://www.ukrlegenda.org/zvychai_nashoho_narodu/svjato_ivana_kupala.php

Чому в ніч на Івана Купала не можна спати: секрети святкування [Електронний ресурс].  – Режим доступу:   http://m-ukraine.com/sekrety-svyatkuvannya-magichnoyi-nochi-na-ivana-kupala.htm

В ніч на Купала [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.volynpost.com/walls/2585-v-nich-na-kupala

«В ніч на Івана, та й на Купала, красна дівчинонька долю шукала...» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://cultua.media/v-nch-na-vana-ta-j-na-kupala-krasna-dvchinonka-dolju-shukala

Звичай перестрибувати парами через купальське вогнище є відгомоном давнього обряду [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   https://gazeta.ua/articles/history/_zvichaj-perestribuvati-parami-cherez-kupalske-vognische-ye-vidgomonom-davnogo-obryadu/505480

Вирощування різних папоротей в саду види, посадка і догляд [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://ussflorist.xyz/rizne/5239-vidi-paporoti-foto-kochedizhnik-shhitovnika-i.html

         Знаймо закони природи і не забуваймо народні традиції.

Повертаймося до витоків своїх, до унікальних традицій і звичаїв наших пращурів-гречкосіїв і козаків-воїнів.

Підготувала: Л. Даниленко

Герман Гессе - 140

Герман Гессе  -  найоригінальніший і найхимерніший митець XX століття

2 липня 2017 року минає 140 років від дня народження Германа Гессе (1877 – 1962), німецького та швейцарського письменника

Герман Гессе (нім. Hermann Hesse; 2 липня 1877, Кальв (Німеччина) — 9 серпня 1962, Монтальола (Швейцарія)) — німецький письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1946 року.

Біографія

Гессе народився 2 липня 1877 року у містечку Кальв у німецькій землі Баден-Вюртемберг. Він був сином християнських міссіонерів, тому у 1891 почав вивчати теологію у Маульбронні, але вже через рік залишив це заняття, став спочатку механіком, а потім книготорговцем. У 1912 Гессе емігрував до Швейцарії та у 1923 отримав швейцарське громадянство.

Літературну славу письменник здобув завдяки роману «Петер Каменцинд» (Peter Camenzind, 1904). Успіх цього твору дозволив Гессе повністю посвятити себе літературі.

Починаючи з роману «Даміан» Гессе опиняється під впливом герметичної традиції, а основною темою його творчості стає ідея поєднання протилежностей. У «Деміане» він формулює ідею Бога на ймення Абраксас, що поєднує у собі добро і зло, при цьому стоїть по той бік протилежностей. Можливо іже тоді Гессе був знайомий із «Сімома настановами мертвим» Карла Юнга, тим пакше що достовірно відомо, що Гессе проходив психоаналіз у учня К. Г. Юнга Йозефа Ленга.

Результатом цього навчання стало написання двох епохальних романів — «Сіддхартха» і «Степовий вовк». У першому з них дія відбувається у часи Будди Гаутами, де, проходячи різні стадії життя від крайнього аскетизму до гедонізму, герой осягає єдність всього і вся приходячи до своєї Самості.

«Степовий вовк» — книга з відкритим кінцем, багато в чому є сповіддю та описує стан душі самого Гессе у часи Аналіза Ленга, як Магічний театр. Неважко прослідити борсання самого Гессе — між світом духа та світом матерії, а також страх впасти в міщанство.

У часи духовної революції шестидесятих книги Гессе отримали величезну популярність у молоді, що повставала проти звичних меж юдо-християнської моралі. Його книги стали духовним імпульсом до массового «паломництва у країни Сходу» та відвертання від суєти зовнішнього до погляду всередину.

Письменник був тричі одружений та виховав трьох синів.

Гессе помер у Монтаньолі (зараз — район міста Лугано, Швейцарія) 9 серпня 1962 уві сні від крововиливу у мозок.

  

 

Бібліографія

1904 — Петер Каменцінд (Peter Camenzind)

1906 — Під колесом (Unterm Rad)

1910 — Гертруда (Gertrud)

1914 — Rosshalde

1915 — Knulp

1919 — Деміан (Demian)

1919 — Кляйн і Вагнер (Klein und Wagner)

1920 — Останнє літо Клінгзора (Klingsors letzter Sommer)

1922 — Сіддхартха (Siddhartha)

1927 — Степовий вовк (Der Steppenwolf)

1930 — Нарцис і Гольмунд (Narziss und Goldmund)

1932 — Подорож на Схід (Die Morgenlandfahrt)

1943 — Гра в бісер (Das Glasperlenspiel).

 

Малярство

Гессе почав займатися живописом з часів Першої світової війни. Один з поштовхів до цього дав його лікар Й. Б. Ланг, що просив Гессе зображувати на папері його сновидіння. Герман Гессе був самоуком. Написав близько 3000 акварелей, більшість з яких зображують природу Швейцарії чи є автопортретами.

Перша виставка акварелей Германа Гессе відбулася у Базелі у 1920 році, в цьому ж році в мюнхенському журналі «Віланд», публікуються перші його репродукції.

Після смерті Германа Гессе (1962) виставки його акварелей відбувалися у Токіо (1976 і 1996), Парижі (1977), Нью-Йорку і Монреалі (1980), Сан-Франціско та Чикаго (1981), Мадриді (1985), Люксембурзі (1987), Гамбурзі (1992) та Саппоро (1995).

Електронні ресурси:

Герман Гессе. [Електронний ресурс] / Новітня історія зарубіжної літератури. Новітня німецькомовна література. Герман Гессе (1877—1962). – Режим доступу:  http://www.zarlit.com/info/history_novitna/2.html

Герман Гессе. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://javalibre.com.ua/java-book/author/bio/167

Німеччина літературна [Електронний ресурс] Брехт Б., Гессе Г., Гофман Э. Т. А.., Зюскінд П., Манн Г., Манн Т., Ремарк Е. М. – Режим доступу:  http://unbib.mk.ua/index.php/2009-06-10-15-06-24/48-2009-06-10-14-07-37/725-2011-06-24-17-25-44.html

Підготувала Л. Даниленко