О.Ольжич та О. Теліга - 110

У липні 2017 року відзначається 110 річниця від дня народження

Олега Ольжичи та Олени Теліги

Патріотична сторінка

Велич духу і символ честі.

Олег Ольжич та Олена Теліга:

короткі життя довжиною у вічність

8 липня 1907 народився видатний український поет і археолог Олег Кандиба (псевдонім Олега Ольжича, 1907-1944, концтабір Заксенхаузен), активний діяч Організації українських націоналістів (ОУН). Син відомого ветеринара, українського письменника і поета Олександра Івановича Кандиби, який писав під псевдонімом Олександр Олесь (помер незабаром після того, як отримав повідомлення про загибель сина, похований на Ольшанському цвинтарі в Празі). Мати — вчителька Віра Свадковська, в жилах якої текла українська, білоруська, грецька кров.

Олег Кандиба - автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969), ряду праць з археології, серед яких «Schipeniz-Kunst und Gerete eines neolitisches Dorfes» (1937), справив помітний вплив на літературу української діаспори. Замучений у Гестапо.

 

Електронні джерела:

ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ - ПОЕТ, АРХЕОЛОГ, ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ОУН(М), ЗАМУЧЕНИЙ У НІМЕЦЬКОМУ КОНЦТАБОРІ [Електронний ресурс] /Герої України . – Режим доступу: http://heroes.profi-forex.org/ua/oleg-olzhich-kandiba-oleg-oleksandrovich

Олег Ольжич [Електронний ресурс] /Андрій Безсмертний-Анзіміров. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/oleh-olzhych.html

Олег Ольжич. Поет національного героїзму [Електронний ресурс] / Богдан Червак. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/08/27/92187/

Олег Ольжич [Електронний ресурс] /Ольга Іващенко. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=zp1-hziduJw

Олена Іванівна Теліга (1907 — 1942) — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.  

Її справжнє ім'я — Олена Іванівна Шовгенева. Вона народилася 21 липня 1907р. в Іллінську Московськіої губернії в сім'ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга — це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917—1919 pp. Олена навчалась у гімназії Дучинської. У 1919р. після наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ, а разом з нею виїхав І. Шовгенів, який оселився з родиною в Чехії, згодом ставши ректором Української господарської академії в Подєбрадах. У 1929 р. Олена закінчила історико-філологічний факультет Високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, того ж року вийшла заміж за кубанського козака Михайла Телігу.

Протягом 1929—1939 рр. разом з чоловіком вона жила і працювала у Варшаві, беручи активну участь у громадському житті. У 1932р. Олена почала активно співпрацювати з «Вісником» Д. Донцова. У 1939—1941 pp. у Кракові вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом О. Ольжича працювала у Проводі ОУН (організації українських націоналістів). 22 жовтня 1941 р. у складі однієї з похідних груп ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. О. Теліга як член референтури культурної комісії створила «Спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «Літаври» (1941 —1942), який знаходився під постійним наглядом фашистів. О. Ольжич намагався переконати О. Телігу виїхати з міста, але вона категорично відмовлялася, мало того, знаючи про масові арешти українців і про те, що гестапо влаштувало засідку в приміщенні Спілки письменників, вона пішла на чергове засідання, де й була заарештована. 9 лютого 1942 р. Олену Телігу арештувало гестапо. 13-го, за іншими даними 21 лютого 1942р., Олену Телігу разом із Михайлом Телігою, .редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно німецькими фашистами у Бабиному Яру в Києві. 
Остаточні зміни у світогляді майбутньої поетеси й революціонерки відбулись після її вступу на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту ім, М. Драгоманова в Празі, де вона близько познайомилась із Н. Лївицькою-Холодною, Ю. Дараганом, Є. Маланюком, Л. Мосендзом, О. Ольжичем та іншими талановитими письменниками «празької школи».

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи».

За своїм духом вічного бунту, заклику до боротьби І поезія нагадує поетичні твори Олега Ольжича. Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності,— то визначальний орієнтир її життя і творчості, тісно пов'язаних із боротьбою за національне визволення рідного народу. У вірші «Сучасникам» поетеса звернулась «є тільки до сучасників, можна сказати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесного марнотратства, а до конкретних дій:

Нe треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роба — спокійний і суворим.

 Авторка не вимагає від своїх послідовників повного зречення власних інтересів заради боротьби, лірична героїня каже, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але, коли цього потребує ситуація, коли перед нею ворог,— вона не має права бути слабкою чи безвольною:

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітав,

Та там, де треба, я твердий сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

О. Теліга розвивала кращі традиції української літератури., зокрема Лесі Українки, що не раз відзначала емігрантська критика. Поетеса, яка завжди була прихильницею суворих ритмів, ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Наприклад, вірш «Вечірня пісня» - це поезія думки, яка відбиває трагізм людської душі: лірична героїня прощається зі своїм коханий, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». І поцілунок коханої водночас є м'яким і теплим, що може загасити «полум'яне пекло в очах і думках» коханого, і в той же час це непереможна зброя: Тобі ж подарую зброю: 
Цілунок, гострий, як ніж. 
Щоб мав ти в залізнім свисті 
Для крику і для мовчань — 
Уста рішучі, як вистріл, 
Тверді, як лезо меча. 
Роль жінки в суспільстві, в житті нації — одна з головних тем лірики О. Теліги. Жінка, на думку поетеси,— це не квола істота, не рабиня, а помічник і надійний тил чоловіка-воїна, це новий тип особистості — вольової і цілісної. Досить цікавим є твір, який Олена Теліга присвятила чоловікам, прагнучи нагадати їм, що бути чоловіком — означає бути, насамперед, борцем, воїном, а місія жінки — тільки надихати, підтримувати, бути поруч до останнього, а не навпаки: зі списом у руках захищати себе й чоловіка:

Гойдайте ж кличний дзвін!

Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,—

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть! («Мужчинам»)

 Із вуст людини, яка власним життям і власною смертю підтвердила такі ідеї, ці рядки звучать абсолютно по-особливому.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

Основні твори:

 Поезії «Сучасникам», «Радість», «Пломіннийдень», «Поворот», «Мужчинам», «Чоловікові», «Життя», «Відповідь» «Напередодні»,'«Літо», «Вечірня пісня».

Література, твори:

Олена Теліга // Історія української літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В.Г. Дончика. — К., 1998. — Кн. 2.

Донцов Д. Поетка вогняних меж // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К, 1994. — Кн. 2.

Ковалів Ю. Олена Теліга // Слово і час. — 1991. — № 6.

 Мушинка М. Невідома антологія Олени Теліги // Слово і час. — 1992. № 7.

Теліга О. [Текст] / Олена Теліга // Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття. у 4 кн. Кн. 2 : Культурно-історична епоха модернізму : навч. посіб. / упоряд. В. Яременко. – К., 2001. – С. 726-730 : іл.

Теліга О. [Текст] / Олена Теліга // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. / Микола Жулинський. – К., 2002. – С. 582-586.

Теліга О. Поезія / Олена Теліга // Жулинський М. Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям / Микола Жулинський. – К., 2011. – С. 664-669.

Теліга О. О краю мій… [Текст]: твори, документи, біографічний нарис. – К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – 494 с. : 224 іл.

Наведені поетичні і прозові твори талановитої української поетеси та активної громадської діячки Олени Теліги. Подано велику кількість фотографій, документи, а також нарис доктора історичних наук Надії Миронець «І злитись знову зі своїм народом» про життя і творчість поетеси на основі документів, листів, спогадів сучасників.

Нова книга!

Чемерис В.Л. Амазонка; Київ - Соловки [Текст] : [повість, роман-есе] / Валентин Чемерис. - Харків : Час читати, 2016. - 507 с.

Серед інших романів Валентина Чемериса хочеться відзначити книгу, присвячену поетам ХХ століття, імена яких стали символами великої жертовної любові до України, незламності духу, правди і боротьби. Героїнею повісті «Амазонка» стала Олена Теліга, вишукана красуня-аристократка, не менш прекрасна поетеса, яку називали новітньою Лесею Українкою. Письменник зображує жінку, що вміє і страждати, і радіти, і бути ніжною, але коли перед нею ворог - стає хороброю та незламною. Такою й зустріла Олена свою смерть у горезвісному Бабиному Яру в Києві у лютому 1942 року, де її, патріотку, члена ОУН, розстріляли німецькі фашисти. Про трагічну долю чотирьох поетів, а саме: Крушельницьких - батька Антона й сина Івана, та Вороних - батька Миколу й сина Марка, про їхнє життя, творчість, любов і загибель під час сталінського «Великого терору» 1930-х років дізнаєтеся з роману-есе «Київ-Соловки».

Електронні ресурси:

Олена Теліга: Біографія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=138&type=biogr

Олена Теліга: Біографія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrclassic.com.ua/katalog/t/teliga-olena/735-olena-teliga

Олена Теліга: "Життя - це боротьба, а боротьба - це справжнє життя" [Електронний ресурс]: / Богдан Червак. Історична правда. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/07/21/46382/

підготувала: Л.М. Даниленко