Іван
Багряний –
постать
в літературному процесі України
2 жовтня 2016 року виповнюється 110 років від дня його
народження
Біографія Івана Багряного (справжнє прізвище Лозов'яга - 1906, 02.10-1963, 25.08) сповнена багатьох поневірянь, арештів, переслідувань, невтомної боротьби за честь, гідність людини, за її волю і за вільну Україну. Про витоки й джерела своєї творчості він писав: "Літературою почав займатися дуже рано… Вірші я почав писати (і то по-українськи) ще в російській церковно-приходській школі. Почав писати з протесту проти вчителя і вчительки, які називали мене злісно "мазепинцем", бо я лічив (рахував) в арифметиці не так, як вони веліли, а так, як навчили мати: один, два, три, чотири… шість… вісім тощо. Це було завзяте змагання. І от під впливом збірки байок Глібова та "Катерини" Шевченка, які я дістав нелегально (це було за царату), я почав писати войовничі вірші в другій клясі церковно-приходської школи восьмирічним хлоп'ям, у 1915 р. (почав учитися 6-річним). Звідси й почалися мої митарства. Три роки пізніше чи чотири в Вище початковій школі я вже був редактором журналу - шкільного - "Надія", що виходив в українській мові, бо вже тоді школа була українська".
.
Про
свій літературний дебют поет згадує так: "Друкуватися по-справжньому почав
в 1926 році в Києві, в "Глобусі", а потім вже в усіх інших журналах,
як то "Життя і революція", "Червоний шлях",
"Всесвіт" тощо. Організаційно належав до "Марсу", що
вважався неофіційною Київською філією ВАПЛІТЕ… При першому арешті ГПУ, по
рокові сидіння в камері самотнього ув'язнення, мені пропонували орден, якщо я
здамся, засуджу офіційно в пресі своє минуле й усіх своїх соратників, засуджу свою
літературну творчість як клясово ворожу тощо й напишу велику поему про Сталіна.
Я все це відкинув геть. Хотів би я знати, хто з теперішніх моїх супротивників
встояв в такій ситуацій й при виборі між орденом і смертю чи каторгою - вибрав
би останнє?".
Він
автор відомої поеми "Ave
Maria" (1929), епіграфом до якої взяв слова: "Вічним бунтарям і
протестантам. Всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, Всім скривдженим і
зборканим і своїй бідній матері Крик свого серця присвячую Автор", а також
роману у віршах "Скелька",
поезій, які були зустрінуті офіційною критикою насторожено, а то й вороже.
Про
подальше своє життя він згадував: "В 1932 р. був заарештований за
політичний (самостійницький український) ухил в літературі і політиці й
ув'язнений в Харківській т.зв. "внутрішній тюрмі" ГПУ, де пробув 11
місяців в камері самотнього ув'язнення, а потім був засуджений на 5 років
концтаборів. Присуд відбував в таборі т.зв. БАМЛАГУ. Терміну не добув, бо в
1937 р. втік. Був повторно заарештований на початку 1938 р. й сидів в Харківській
в'язниці УГБ-НКВД на Холодній горі. Сидів 2 роки й 7 місяців. Був звільнений в
1940 р. восени під нагляд в зв'язку з тяжкою хворобою легенів, а головне…
"за недостатністю матеріалів для повторного засудження…".
Без
права виїзду він жив деякий час у м. Охтирці, працював у місцевому театрі
декоратором. Під час війни був на фронті як "народний ополченець",
залишився в німецькому запіллі, працював редактором української газети
"Голос Охтирщини". В 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково
врятувався. А далі складне й неспокійне емігрантське життя: Івана Багряного
переслідували "свої", провокували, погрожували, викликали на якісь
суди, виносили смертні вироки йому і його дітям, бо не сприймали цілей
очолюваної ним Української Революційно-Демократичної Партії (УРДП). Разом з
іншими вигнанцями Іван Багряний створив у 1945 р. літературно-мистецьке
об'єднання українських письменників Мистецький Український Рух (МУР), був
редактором газети "Українські вісті". Він обирався головою
Української Національної Ради, пізніше - віце-президентом УНР в екзилі,
друкував багато статей політичного змісту.
Романи
"Тигролови" (1943), "Сад Гетсиманський" (1950)
стали великими подієями в літературі і в житті митця. В.Винниченко, одержавши і
дякуючи за подаровану йому книгу "Сад Гетсиманський", писав:
"Вона великий, вопіющий і страшний документ. Про неї можна говорити
книгами, і, мабуть, чулі люди будуть так говорити…"
У
цьому романі Багряний наголосить: "Людина - це найвеличніша з істот.
Людина - найнещасніша з усіх істот. Людина - найпідліша з усіх істот. Як тяжко
з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом".
Саме
таку - найважчу з названих рубрик обирають автор і його герої - Григорій
Многогрішний ("Тигролови"), Андрій Чумак та його брати ("Сад
Гетсиманський", Максим Колот із роману "Людина біжить над
прірвою" та ін. Пригадайте слова героя із останнього роману: "Я буду
вмирати, та поки мого дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати
іскри сонця, відбитого в людських очах. Я буду з тугою вчитись тайни самому
запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя…"
Ю.Шевельов
(Шерех) поставив І.Багряного поруч з Уласом Самчуком (виокремивши цих двох
найвидатніших письменників української діаспори) і назвав його твір
енциклопедією радянської політичної в'язниці, першовідкривачем цієї теми. За
влучним свідченням Василя Гришка, всі його романи "це твори про позитивного
героя в негативній дійсності", що виступає як "велично-людське
протиставлення силам пануючого зла".
Перу
Багряного належать також роман
"Буйний вітер", повість "Розгром", віршований памфлет
"Антон Біда - герой труда", драматична повість "Морітурі",
"Огненне коло"; є у нього сатиричні вірші "Ода до Сталіна",
"Правдороб (Памфлет на Олександра Корнійчука)", пісні-марші та
інші твори.
Письменник
мав чутливу, вразливу, романтично окрилену душу, душу поранену і тіло виморене,
вистраждане, фізично не здатне витримати такі перевантаги, перевтоми і несправедливості
й звинувачення, виношував багато творчих задумів і планів, яким не судилось
здійснитись. Зокрема він хотів написати роман "Спартак", про
панцерник "Потьомкін" та інші твори. У листі до Г.Костюка у 1961 р.
він ділився такими думками: "Стільки задумів лежить не здійснених, вже
виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу
я їх завершити з угробленим серцем! - з дірявими легенями! з такою несамовитою
втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність".
І.Багряний,
як і його герой, усе життя біг над прірвою з вірою в людину, прагнув запалити в
ній незгасну іскру, яка б висвітлила їй шлях із чорної прірви зневіри,
приниження і знеособлення в безсмертя.
Його
життя передчасно обірвалося 25 серпня 1963 року на 56 році. У передсмертному
листі митець писав: "… Серце кожного поета і романтика мусить йти на
Голготу".
Твори
Багряного прийшли до нас із запізненням, але ми маємо змогу відчути їх силу і
могутність його таланту.
Це
був перший лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка серед письменників
діаспори. /посмертно ("Тигролови" і "Сад Гетсиманський")
Іван
Багряний був великим Бунтарем, Поетом, прозаїком, громадським діячем, борцем за
Людину, за Україну, справжнім гуманістом.
Література та джерела:
1. Багряний І. Вірю!..: Хрестоматія [Текст] . - Детройт-Харків, 2000. - 544 с.
2. Багряний І. Листування 1946-1963: Т. 1, 2 [Текст]. - К.: Смолоскип, 2002. - 706 с.
3. Багряний І. Людина біжить над прірвою [Текст] . - К.: Укр. письменник, 1992. - 320 с.
4. Багряний І. Під знаком скорпіона [Текст]. - К.: Смолоскип, 1994. - 240 с.
5. Багряний І. Публіцистика [Текст]. - К.: Смолоскип, 1996. - 856 с.
6. Багряний І. Сад Гетсиманський [Текст]. - К.: Час, 1991. - 509 с.
7. Багряний І. Тигролови [Текст]. - К.: Молодь, 1991. - 264 с.
8. Дзюба І. Громадська снага і політична прозорливість: (До 90-річчя від дня народження Івана Багряного) // Дивослово. - 1996. - № 10. - С. 3-8.
9. Жулинський М. "Я хочу бути тільки людиною…" // Багряний І. Тигролови. - К.: Молодь, 1991. - С. 246-261.
10. Лавріненко Ю. Іван Багряний - політичний діяч і письменник // Українське слово: Хрестоматія. Кн. 2. - К.: Рось, 1994. - С. 612-617.
11. Іван Багряний Хронологічна таблиця життя і творчості [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dovidka.biz.ua/ivan-bagryaniy-hronologichna-tablitsya/
12. Параскевич П. К. Іван Багряний і його літературна, публіцистична, політична діяльність [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://prosvita-ks.co.ua/books/vtf/2vyp/vtf2-6.htm
Немає коментарів:
Дописати коментар