КНИГА+ЧИТАЧ : Микола Вінграновський

Він у всьому поет

Вінграновський Микола Степанович

український письменник, поет, режисер, актор, сценарист

(1936-2004),

(до 80-річчя від дня народження)

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині. Закінчивши школу, вчиться у Всесоюзному інституті кінематографії. Видатний український письменник О. П. Довженко помітив обдарованого юнака, допоміг розквітнути його талантові. Після закінчення інституту (1960) працює на Київській кіностудії імені О. Довженка як кіносценарист, режисер, актор. У цей час зіграв одну з головних ролей у безсмертній кінострічці «Повість полум'яних літ». Йому також вдалося відзняти художні стрічки: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) — роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Перші вірші поета почали друкуватися ще в 1957 р. у газеті «Літературна». А в 1962 році Микола Степанович видав першу збірку віршів «Атомні прелюдії». Книжка вражала масштабністю поетичної думки і бентежною силою уяви. У віршах вмістилися космос, людство, земля, народ, доба, Україна. Він автор книг «Сто поезій» (1967), «На срібнім березі» (1978), «Губами теплими і оком золотим» (1984); збірок для дітей «Андрійко-говорійко» (1970), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976), «Літній вечір» (1979), «Ластівка біля вікна» (1983), «На добраніч» (1983); повістей «Первінка», «Сіроманець» (1977), «У глибині дощів» (1985); роману «Северин Наливайко» (1996); історичних нарисів «Чотирнадцять столиць України» (2002). У цих творах присутні фантастичність, здивування, відкриття в природі. Читаючи їх, захоплюємося красою природи і разом з автором споглядаємо, як «під рябими кущами вухатими, де стерня босі ноги коле, зайці котять передніми лапами по городах капусту в поле», як «важкий ячмінь медовим вусом бджолу за лапку лоскотав», як «заснув у хащі сірий вовк і лапою укрився», як «метелик з метеликом в піжмурки грають...».

Дивосвіт Миколи Вінграновського — дивосвіт любові, ласки, добра, ніжності, теплоти виражений через життя звірів, комах, хмар, будяків, лоз, тощо. Справжньою теплотою наповнені твори Миколи Вінграновського, в яких він розповідає про дружбу дітей із звірами чи птахами. Такою є повість «Сіроманець». Її герой Сашко допомагає врятувати від смерті старого вовка, навіть хоче вилікувати його від сліпоти. Скільки зворушливості і взаєморозуміння в цих стосунках!

В останні роки життя Микола Вінграновський з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей. Діти для Вінграновського — не просто тема. Це і особливе ставлення до життя, внутрішньо близького йому, це компенсація втрат від дорослої тверезості і практицизму. За збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» поет удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984). І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає. Його дитячі» твори — не лише для дітей: вони для всіх і про всіх.

Твори автора перекладено російською, естонською, литовською, чеською, англійською та іншими мовами. М. Вінграновський член Національної Спілки письменників України (1962). Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка, літературної премії «Благовіст», Міжнародної премії Фундації Антоновичів.

Помер М. Вінграновський 26 травня 2004 року, похований на Байковому кладовищі в місті Києві.

Микола Вінграновський у літературі вмів усе. Йому вдавалися дитячі оповідання, великі епічні полотна, кіносценарії... Але в усьому він залишався, насамперед, ліриком.

Збірка інтимної лірики «Цю жінку я люблю»

Про кохання М. Вінграновський писав завжди, а своєрідна антологія інтимної лірики письменника 1990 року «Цю жінку я люблю», до якої ввійшли твори більш як тридцятилітнього відрізка творчості, безсумнівно, одна з найкращих в українському письменстві книжок про Любов.

Відкривається збірка віршем «Сеньйорито акаціє, добрий вечір...».

Сеньйорито акаціє, добрий вечір.

Я забув, що забув був вас,

Але осінь зійшла по плечі,

Осінь, ви і осінній час,

Коли стало любити важче,

І солодше любити знов...

Сеньйорито, колюче щастя,

Хто воно за таке - любов?

Вже б, здавалося, відболіло,

Прогоріло у тім вогні,

Ступцювало і душу, й тіло,

Вже б, здалося, нащо мені?

У годину суху й вологу

Відходились усі мости,

І сказав я - ну, слава Богу,

І, нарешті, перехрестивсь...

Коли ж - здрастуйте, добрий вечір...

Ви з якої дороги, пожежо моя?..

Сеньйорито, вогонь по плечі –

Осінь, ви і осінній я...

***

Аналізуючи повість М. Вінграновського «Сіроманець», можна одразу зрозуміти, що її центральними персонажами є вовк Сіроманець та хлопчик Сашко. Образ вовка запропонований автором у міфологічному і навіть фантастичному контексті, який тісно пов’язаний із реальністю. Автор зображує почуття звіра з психологічної точки зору, як справжньої людини, але цей образ не має складних емоційно-чуттєвих характеристик, тому він зрозумілий навіть дітям, які сприймають вовка не як хижака, а насамперед як вірного друга хлопчика Сашка. Сашко, незважаючи на свій юний вік, стає для вовка не лише другом, але й рятівником. Він зовсім не боїться Сіроманця, а навіть навпаки — захищає його перед дорослими, допомагає звільнитись з полону, та коли розуміє, що тварина майже втратила зір,— не роздумуючи втікає з дому та прямує з вовком у далеке місто, щоб показати його відомим лікарям. Саме в дружбі та співчутті хлопчика до вовка розкривається гуманізм повісті.